Друк
Розділ: Вісник (Краснодар)

Символ РосіїПогляд українця Північного Кавазу на російськко-українські відносини

Розглядати газову проблему, що настала у відносинах між Україною і Росією, як суто паливну чи навіть і економічну в стосунках двох господарюючих субєктів "Нафтогазу України" і "Газпрому" просто недоречно. Абсолютно зрозумілим є те, що це продовження президентських виборів в Україні. Вірніше реакція на іх результат. Цікаво було спостерігати здивування президента Росії Володимира Путіна, коли його ук­раїнський "колега" Віктор Ющенко запропонував "не політизувати проблему". Видною була розгубленість В. Путіна який очевидно не міг і запідозрити такого подарунка від В. Ющенка і якому треба було шукати якісь пояснення дій російської сторони.

Українському керманичу в радники варто було б взяти 63-річну пенсіонерку Людмилу Савельєву, українку з міста Прохладного що в Кабардино-Балкарії. Вона в газеті "Ваш городок" написала: «Мне понятно, откуда растут ноги у этой проблеми. Не вышел фокус у российских властей с тем, чтобы посадить в кресло президента Украины Януковича, так они решили любой ценой досадить непокорньїм украинцам Получается, мы не можем наладить свою жизнь и другим не позволяем обустраивать свою». Це в регіоні, куди не долітають не тільки новини з України, а і саме українське слово.

Сучасна «демократична» Російська Федерація і не позбувалася синдрому зверхності у ставленні до колишніх радянських республік. Після відомого висловлювання Єгора ГайдараМы их поставим на колони, и они все к нам  все равно приползут» мало що змінилося. Враховуючи масштаби еко­номічних зв’язків Росії та України, взаємну зацікавленість в їх стабільності (адже це торкається благополуччя мільйонів людей) більшу можливість Російської Федерації до самодостатності, українському керівництву необхідно було б поводити собі обачніше. Тим більше, що північно-східний сусід і не приховує своїх намірів. Заменить игровые стратегии российских политтехнологов на Украине… системой планомерных мер. Это особенно важно для перетягивания на нашу сторону жителей центральной Украины и Киева, которые не до конца понимают подтекст происходящего и часто поддерживают Ющенко только потому, что им «надоел Кучма» и «не симпатичен Янукович». Ці “ігри” не такі вже й декларативні. Цитуємо далі: «Всячески содействовать политической организации юго-восточных регионов Украины в самостоятельное политическое образование и готовиться к защите ее населения». Апетит зростає і "обязательно начать пропаганду на западные области Ук­раины, объясняя смысл происходящего тем, кого не устраивает националистический режим. Мы должны создавать там пятую колонну пророссийских сил». Як бачимо, слова втілюються в життя як на сході України, так і на Заході.

Чи такою вже й підступною була "злодійка-Росія у відношенні до своїх єдинокровних єдиновірних братів – українців? В сучасних умовах братерство і віра таки поступаються грошам. А за великим рахунком дії "сестри" були не просто прогнозованими, а й відомими. В “тимошенківській” газеті “Вечерние вести” ще 26 травня 2005 року голова підкомітету Верховної Ради з питань паливно-енергетичного комплексу Олександр Гудима попереджував, що в кінці року Росія перекриє нам газ, і енергетична криза назріває. В другій половині року "Факти", "2000", "Кореспондент" та інші друковані видання жваво обговорюють загрозу, проте голова правління НАК “Нафтогаз України” у підконтрольній газеті "Нація і держава" запевняє: "Україна матиме газ". Взагалі дивлячись на особу цього керівника, можна зробити висновок про брак відповідальних фігур в Україні. Адже пан Івченко фактично провокував керівництво Росії, приїжджаючи з перекладачем з російської на українську на переговори в Москву. Та і його заяви, що транслювали всі російські телеканали: "Не бійтесь, не залишимо Росію без газу” на який рівень діалогу налаштовували? Та і невже вище керівництво України не мало більш нікого, як делегувати до білокам'яної голову Конгресу українських націоналістів?

Складається враження, що Україна випробовувала: а ну чи ще й це витримають? Головне, подібні дії стосувались як росіян, так і своїх громадян. Принциповість виправдовує себе, коли вона послідовна. А врешті-решт пан Івченко підписав договір в одному екземплярі... російськомовному. Та ще й, як пацан, вимушений був вислухати монолог російського президента, де між іншим дісталось і українським націоналістам. Обурення або найменшого протесту ми не почули. Чи його не показали? В Києві пан Івченко закликав привітати його з перемогою, не пояснивши з якого дива. Адже яку ціну озвучив представник “Газпрому”, така й була прийнятою. Що ж це за перемога, коли В. В. Путін пропонував у 1 кварталі газ по 50 доларів за м. куб. для України, а Івченко погодився на 230? Тим більше і схема, яку запропонували росіяни, була прийнятою.

До речі, абсолютно обурливою є структура, якій "доручили" займатися газом. Про це заявили як українські так і міжнародні спеціалісти. Звичайно, керівництво "Газпрому" не тільки обнімалося, а мало не обціловувало   Івченка. Та такому націоналісту можна й бронзове погруддя в Сургуті поставити. Цікаво, що проти ратифікації договору піднялися всі: патріотична Юлія Тимошенко, “продажна” Наталя Вітренко, комуністи, соціалісти, партія регіонів і т. д. Антагоністи на політичному полі України таки об'єднались за українські інтереси.

Головотяпство у вирішенні газової проблеми спричинило і далі ще матиме негативні наслідки для економіки, а значить, і для життя народу і сили держави. Росія потім і сама злякалася наслідків антиукраїнських дій. Реакція Європи була майже однозначною про українською. Деяку розгубленість Росії врятував відступ України. Але Федерація і далі пішла шляхом політолога Олега Дугіна, якого ми вже цитували. А він заявив, що коли Росія вже втягнута (хто ж її втягував - сама втяглася) у "війну на Дніпрі", то в неї залишився один вихід – цю "війну" виграти. Тому було прийнято ряд інших заходів по блокуванню України і згортанню двосторонніх економічних стосунків. Спочатку був заборонений транзит товарів з Європи до Росії через територію України, далі Росія припинила імпорт м’яса, а потім і молочної продукції з України. До речі, канівські, світловодські та інші сири популярні і на Кубані. 3 боку України знову був здійснений зовсім незрозумілий крок: із закінченням терміну повноважень відкликаний з Москви до Києва Надзвичайний і Повноважний Посол України в Російській Федерації Микола Білоблоцький. Зрозумілим це було б після виборів, а коли вже спір дійшов свого піку, такі дії тільки ускладнювали си­туацію. Відомо, що Посол мав неабиякі зв’язки у вищих шарах російської влади та бізнесу.

Можна впевнено говорити про те, що цим не закінчиться. Поступливість "Нафтобазу України" обов’язково спричинить зростання ціни туркменського газу. Для чого Туркменистану продавати сировину по 50-60 доларів, коли Україна погодилась купувати її у Росії в 4 рази (!) дорожче. Не витримує ніякої критики деклароване задоволення ціною українським президентом. Бачите, нарешті ми дісталися ринку. Навіть російські політологи, економісти коментатори (як пан Пушков на ТВЦ) не можуть зрозуміти цього базару. Відомо, що навіть до країн Прибалтики, які вже є, а не тільки висловлюють наміри стати членами Євросоюзу і  навіть НАТО, російський газ іде по 120 доларів. І взагалі для України він найдорожчий з усіх країн колишнього Союзу і не тільки.

Виходячи з усього цього можна стверджувати що Росія і надалі буде тиснути на Україну для досягнення своїх цілей, своїх національних корпоративних і власних інтересів невеликого кола осіб. Російський президент як колишній спортсмен і службовець спецорганів не може змиритись з поразкою, тим більше, що нібито зірвалася операція по придбанню для його резиденції маєтку на чорноморському узбережжі в Криму. Крім цього політична і військова еліта Росії продовжує “нерівне дихати” стосовно Кримського півострова і Севастополя. В свою чергу український керівник все ще вповні не усвідомив своєї відповідальності за долю країни і мільйонів людей, що в ній проживають. Інколи викликає сумнів йо­го адекватність до окремих подій. Під час газової кризи він спокійно поїхав відпочивати в Карпати. На початку діяльності Путін теж під час загибелі підводного крейсеру "Курськ” їздив у Сочі. Але тепер він уже повністю не тільки володіє ситуацією, а і керує нею. Опанувавши езоповою мовою він в Астані підбадьорював Ющенка, і українцю мало честі, якщо він щиро і абсолютно повірив у ці настанови. І все ж вихід буде, коли перші особи частіше зустрічатимуться, предметніше обговорюватимуть проблеми. Між іншим саме про це і говорив російський президент восени 2005 року під час зустрічі з Головою Верховної Ради України Володимиром Литвином. І, можливо, в результаті таких діалогів багато проблем вирішували­ся б із значно меншим міжнародним чи міждержавним (Росія – Україна) резонансом, а можливо багато чого негативного можна було б уникнути взагалі.

Віктор ПОЛІЩУК

“Вісник Товариства українців Кубані”

№ (46) - 2006 р.

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.">Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.