Друк
Розділ: Вісник (Краснодар)

Микола СергіенкоПотрібно мати чесність навіть на рівні діяльності громадських організацій

Кажуть, що українська діаспора Російської Федерації є якщо і не найбільшою, то однією з таких у світі. Після розпаду Радянського Союзу багато людей повернулося на рідну землю, а ще більше з різних причин залишилось в країні проживання. Та й в результаті невдалого керівництва в уже незалежній Україні мільйони людей кинулись в пошуках заробітку в різні боки, в тому числі і в Росію. Дехто прийняв її громадянство, багатьом відмовили, а більшість знаходиться тут на заробітках. Представники різних хвиль переселень, а тепер уже еміграції з України утворили у Федерації таки чимало громадських об'єднань, до яких входять представники різного віку тих, хто пам'ятає про рідну землю, або кому розумні батьки втокмачили, якого вони роду-племені і виховали дітей в повазі до себе і своїх пращурів. До українських громад природно входять і громадяни України, які проживають в Росії.

Всі роки своєї незалежності Російська Федерація питанню національних відносин приділяла мало уваги, за виключенням Чечні, а потім ще й інших північнокавказьких республік. Весь цей період громадські національно-культурні утворення борсались у своїх (та й не тільки) проблемах самотужки. Офіційна Україна теж не могла зрозуміти, ну що ще їм треба, тим російським українцям.

Перший голова Об'єднання українців Росії Олександр Руденко-Десняк неодноразово з п. Рамазаном Абдулатіповим, п. В’ячеславом Михайловим та іншими намагалися донести важливість національної проблеми в Росії до самого верху державної влади, мотивуючи, що і СРСР розпався за національною ознакою. Але...

І от тепер, здається, питання зрушилось. У всякому разі в українському організованому середовищі Росії. Та деякі моменти підштовхують до думки: хай би вже краще б було, як було раніше, тобто ніяк з боку держави.

Давно відомо, перш за все нам самим, що українцям дуже далеко до національної згуртованості. Відомо про чвари, боротьбу за "булаву", а вірніше, печатку в малочисельних українських громадах. Та ситуація на далекій Півночі з пані Наталією Литвиненко-Орловою все ж насторожила. Під час "рудої революції" в Україні вона з кількома друзями вийшла на майдан у Мурманську і прилюдно засвідчила підтримку київському Майдану. Дуже скоро чи в самій громаді, чи хтось зі сторони підкинув брехню про те, що Литвиненко одержує гроші з Києва та інших місць і чималі. Звичайно ж, потім їх присвоює. Бідна жінка кинулась відстоювати свою порядність, але справа по дискредитації зробила своє.

2005-й був ознаменований проведенням чергового конгресу Об'єднання українців Росії та з’їзду Федеральної національно-культурної автономії “Українці Росії”. Їх багаторічний керівник, відомий громадський діяч, письменник Олександр Руденко-Десняк за станом здоров'я змушений був покинути посаду. Залишившись без "голови", достойники вирішили, що за прикладом російського герба, тепер в російських українців їх буде два. На жаль, вони не взяли до уваги, що може для державного символу воно й байдуже, але в природі така потвора нежиттєздатна. Тим більше для українців.

Не можу сказати, що моя позиція про те, що для Кубані Москва, як п'яте колесо до воза, є беззаперечною. Нам набагато легше і оперативніше спілкуватись з Україною напряму. Московські організації ж виглядають посередником, а у нас нормальні ділові стосунки з громадськими, мистецькими, науковими і державними структурами в Україні. Тим більше, що вони сформувалися на протязі багатьох років спілкування і подекуди мають особистісний характер. І все ж хоча б номінальне ОУР у Москві ми мусимо підтримувати. Це просто наш обов'язок. Та моя пропозиція про єдиного керівника була проігнорована. Наполягати на ній я не міг, бо люди над цим працювали і обговорювали вже не один день. Особи, яким я довіряю (з Москви і регіонів), сказали, що так треба і все вже узгоджено.

Розвиток подій довів, що саме вони і помилились. 3 співголови ОУР-ФНКА “Українці Росії пішов у відставку чи не найшановніший діяч організованого українського руху в Росії Василь Бабенко з Уфи, який у Башкортостані зробив стільки, як ніхто в жодному регіоні Росії. Згодом надійшов лист від нового (?) і єдиного (!) голови ОУР-ФНКА “Українці Росії” Василя Думи. Звичайно, українцям Роси просто необхідний прапор - відома і шанована особа серед громади і у владному офіційному середовищі, як наприклад, вірмени мають Ару Абрамяна. Василь Дума - відомий російський бізнесмен, член Ради Федерації. Це дуже добре. Не думаю, що пан Василь мав би проблеми з легітимним обранням на посаду. Враховуючи досвід пана В’ячеслава Ігрунова, який колись збирав з'їзд вихідців з України і провів його у всіх відношеннях на найвищому організаційному, представницькому, мистецькому і т. д. рівнях, у шановного пана Думи є всі можливості зорганізувати зібрання ОУР. Адже під час з'їзду він був обраний делегатами головою координаційної ради ОУР-ФНКА “Українці Росії”. А це трохи інше. І теперішнє його головування не є беззаперечним і заставляє задуматись.

І, нарешті, Кубань. 3 успіхом, чи навпаки українське товариство в Краснодарі діє з 1992 року. Організовані чисельні поїздки творчих колективів з різних місць Кубані в Україну, 7 артистів і діячів Кубанського козачого хору одержали почесні звання України, були українські передачі на радіо і по телебаченню, вивчалась українська мова, проведені історико-літературні читання, підписані договори про співпрацю між українськими і кубанськими містами, але дуже мало людей в організації, конкретна робота значно переважає над паперовою, майже весь час існування відсутніми були приміщення і зв'язок. І от нещодавно стало відомо про створення нової організації в Краснодарі. Щиро і відверто кажучи, я був би несказанно радим, якби не тільки в містах, а й у всіх кубанських станицях появилися українські громадські організації. Але головним серед цих слів обов'язково повинно бути слово УКРАЇНСЬКІ. Серед тих людей, що хочуть спромогтися на альтернативу нам, до цього кодового слова мало хто має відношення. Та і все ж мова - душа народу На моє ж запитання, як буде називатись організація, почув: "Батьківщіна". Люди добрі, та не зраджуйте ж Родіну! І в самій Україні з українською мовою проблема, а наші козаки на Кубані вже більше 210 років. Та у багатьох душа болить за предківським краєм. У деяких "родінців" Україна є просто предметом вивчення. Та і нашому Товариству вони провели моніторинг (за їх же словами). Цікаво, хто його замовляв і давав дані? Під час останнього перепису населення в Російській федерації в Москві науковці віднесли кубанських козаків до українських. Один з теперішніх засновників писав гнівний протест до столиці і бив чолом, що "ми - русскіє".

Цікавий ще один випадок. Коли я назвав Запорізьку Січ військово-політичним об'єднанням українського козацтва, науковець, що пристав до "Батьківщіни", заперечив. "Ну что ви. Ми точно знаєм, что на Запорожьє бил циган, а єврей держал шинок". Тоді я запропонував Січ називати цигансько-єврейською організацією. Правда, він теж не погодився. Звичайно, всі люди мають право об'єднуватись за будь-якою ознакою. Але обманювати чи обдурювати негарно. Було б чесніше назватись клубом по вивченню України, чи спілкою остаточного викорінення українства з Кубані. Залежно від мети. Безсумнівно криза в українському русі Росії є. Найгірше, якщо вона спричинена втручанням у нього державних чиновників Федерації. Після багаторічної антиукраїнської кампанії в Росії в самій Україні повинні були дуже уважно, а то й прискіпливо підійти до оцінки появи і намірів діяльності новостворених організацій. Це потрібно обом країнам і народам, що живуть в них. Ми не зможемо втекти один від одного. Та чи потрібно це.

Але запорукою рівноправ'я і братерства повинна бути чесність навіть на рівні діяльності громадських організацій.

Микола СЕРГІЄНКО,

голова Товариства українців Кубані.

“Вісник Товариства українців Кубані”

№ (46) - 2006 р.

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.">Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.