Згадуючи про українців Воронежу, які залишили по собі невмирущу  пам’ять

Пригадую, що для мене це звернення було несподіваним. З тодi ще «закритого» заводу з виробництва ракетних двигунів зателефонував один з інженерiв, прізвища якого за давністю років не пам'ятаю, і попросив аудiозапис... гімну України. Для мене, керівника українського культурного центру «Перевесло» це було несподіванкою. Людина, яка звернулася до мене, пояснила, що в конструкторському бюро «Хімавтоматики», крім нього,  працюють багато випускників Київського і Харківського «політехів», Харківського авіаційного інституту. Пояснив, що вони  «виросли на українській землі і саме там  отримали освiту». Ну, й далi щось про те, що на День космонавтики будуть збори працівників, і хочемо, щоб заграв гімн України в знак подяки тим людям, якi виховали з них фахiвців, та землi, що їх виростила.

 

На початку 90-х років ще не було інтернету, а комп'ютери з’являлись лише в самих «просунутих» організаціях. В українськiй громадi «Перевесло», на щастя, виявилася аудіокасета з записом музики та виконанням з словами гімну України (потім до нас неодноразово зверталися за цим записом, наприклад, з міської федерації футболу, коли на гру до Воронежа приїжджала збірна команда України з жіночого футболу). Але повернемося до Конструкторського бюро «Хімавтоматики» (КБХА). З тієї пам'ятної зустрічі почалося наше знайомство з багатьма цікавими і творчими людьми. 

 Двигуни розробки КБХА використовуються практично у всіх космічних програмах, починаючи з першого польоту радянського супутника в 1959 році і польоту першої людини в космос– Юрія Гагаріна. Крім того, сьогоднi КБХА має багатий досвід співпраці з відомими зарубіжними аерокосмічними компаніями: американською Aerojet Rocketdyne і Pratt & Whitney Rocketdyne, французькою Safran Aircraft Engines (раніше Snecma Moteurs).

Очолював  відділ  КБХА Микола Пилипович Шоломко, який  народився в Полтавськiй області, випускник Харківського авіаційного інституту, інженер-винахідник, автор восьми патентів.

Якось розповів про своє відрядження в США на  завод  Pratt & Whitney Rocketdyne. У багато мiсць йому заборонено було заходити. А курити його супроводжуючий виводив на відкритий майданчик. І одного разу в цей час почалися випробування американського ракетного двигуна. Шоломко на слух визначив його тип та потужність. І на банкеті по від'їзду Миколи Пилиповича американськi колеги жартома сказали, що «йому треба було закрити не тільки очі, але і вуха».

У Воронежі Шоломка знали більше як спортивного організатора. Майстер спорту СРСР Микола Шоломко був багаторічним головою клубу «Факел» (з 1966 року), керівником обласної школи інструкторів з гірського туризму. У 1977-му керував рятувальною експедицією на Алтай з пошуку зниклого керівника групи спортсменів-водних туристів з Воронежа Ігоря Базилевського. Помер Микола Пилипович у 2010-му у вiцi 70 рокiв.

27 серпня 2019 року в Воронежі, за участю громадськості, в тому числі представників українського культурного центру «Перевесло», була урочисто відкрита пам'ятна дошка альпіністові Едуардовi Заєву. Навчання в Київському політехнічному інституті не тільки дало йому знання в галузі зварювального виробництва, а й перетворило його юнацьку пристрасть до альпінізму в справу, якій він присвятив життя. Перший досвід альпінізму отримав ще в школі, в рідному Красноярську. А в Київський виш вступив вже після служби в армії. Тут його обрали головою секції альпінізму - однієї з найбільших і найавторитетніших спортових організацій у ті роки. Злагоджений колектив і постійні виїзди в гори тільки зміцнювали тягу до нескорених вершин. Після закінчення інституту Едуард Заєв разом з своєю дружиною Галиною  –  теж альпіністкою, були направлені до Воронежа.

Як начальник бюро нових процесів зварювання КБХА і фахівець в області зварювання космічних конструкцій Едуард Заєв був нагороджений медалями імені академіка М.Янгеля і академіка Є.Патона Інституту електрозварювання Академії наук Української РСР. Майстром спорту з альпінізму він став в 1968 році, в 1980 році отримав звання «снігового барсу» (підкорювач найвищих гірських вершин СРСР). Едуард Заєв - інструктор першої категорії, рятувальник, беззмінний керівник безлічі спортивних зборів і експедицій на Памір і Алтай, на Тянь-Шань та Кавказ. Його невтомність і націленість на результат об'єднали альпіністів Воронезької області в єдину Федерацію.

У грудні 1988 року Вірменію спіткало велике горе. Найпотужніший в історії країни землетрус зруйнував її міста і села. Під руїнами і без даху над головою залишилися тисячі людей. Зуєв  швидко зібрав  групу воронезьких альпіністів, спецрейсом на лiтаку вони  в вірменський Спітак, де проводили рятувальні роботи. І не було в тому ні пафосу, ні бравади, ні самореклами. То був істинний порив заєвської душі. Він все життя залишався небайдужим до чужого горя. Едуард Заєв помер у 2017-му в вiцi 80 років.

Дмитро Денисенко, член правлiння українського культурного центру «Перевесло» (м. Воронеж)

 

На світлинах:

 

 1. Микола Пилипович Шоломко

2. Микола Шоломко в молоді роки

3. Едуард Федорович Заєв в останні роки життя

4. Пам'ятна дошка альпіністові Едуардовi Заєву у Воронежi

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Вхід

Останні коментарі

Обличчя української родини Росії

Обличчя української родини Росії

{nomultithumb}

Українські молодіжні організації Росії

Українські молодіжні організації Росії

Наша кнопка