З приводу смерті поетеси і громадського діяча Софії Олександрівни Буняк

Рік 2020-й був, мабуть, одним з найсумніших для української діаспори в Росії. Відійшли у вічність – хто за віком, хто через ковід -  відразу кілька її визначних діячів. На жаль, в цьому чорному списку і ім’я однієї з засновників  Товариства української культури «Славутич» в Москві, поетеси, письменниці Софії Олександрівни Буняк. Про це ми дізналися з повідомлення у Фейсбуці  відомої авторки і виконавиці бардівського репертуару Лариси Новосельцевої, в альбомі українських пісень якої  чимало  віршів Софії Буняк.

«София Александровна Буняк, милый, чудесный, светлый человек, замечательный поэт, 1 декабря ушла из нашего мира, - пише Лариса Новосельцева. - Мы были с ней знакомы - и дружны - больше десяти лет, и как-то даже не задумывались о ее возрасте. Она всегда казалась такой молодой, то есть не казалась, а именно была молодой. И красивой. У нее был удивительный юный голос, и юные глаза, излучавшие всегда улыбку и доброту и какой-то молодой задор.

И это при том, что судьба ее была нелегкой - в 1950-м 19-летняя студентка историко-филологического факультета Львовского педагогического института София Буняк была арестована, репрессирована, сослана в Сибирь. Но и после освобождения ей не удалось вернуться на родную Волынь, пришлось уехать из Украины, и с 1954 года она жила в Москве, в коммуналках, жила трудно, очень скучала по Украине, стихи ее не печатали - и первая ее книга, «Чаечка», вышла лишь в 90-е, уже после распада Союза…

Познакомились мы в начале 2009 года в Библиотеке украинской литературы на Трифоновской. И сразу - с первых сказанных слов, стихов, с первых спетых песен - почувствовали душевное родство, которое все следующие годы соединяло и согревало нас...

София Александровна писала чудесные стихи, добрые и мудрые, как она сама. А некоторые из них пела на свою музыку, тоже чудесную и добрую. С ее разрешения и благословения с удовольствием пела ее песни в разных программах. По ее просьбе мы с ней сделали нотную запись мелодий ее песен с ее голоса, а на несколько ее стихотворений написала музыку и я.

Мы очень хорошо и тепло общались все эти годы. София Александровна бывала у нас в гостях, приходила на наши концерты, а мы на ее творческие вечера, с радостью виделись на разных мероприятиях в Библиотеке, в украинском Культурном Центре на Арбате.…

Совсем недавно, в сентябре, мы разговаривали с нею по телефону, сокрушались, что никак не получается встретиться и надеялись на встречи в скором будущем. У нее было столько творческих планов - связанных и с книгами, и с песнями, и новые песни ждали записи, и она предвкушала, как в новой, наконец-то отдельной, квартире, гораздо удобнее будет встречаться, работать… Как поверить, что больше никогда?...»

У 2019 році побачила світ книга мемуарів Софії Буняк «У калейдоскопі долі», чимало сторінок якої присвячена спогадам про московське коло українських дисидентів 60-80 років, про боротьбу за створення українського земляцтва в самому серці імперії. «Україна молода» назвала їх «спогадами з епіцентру «застою», а упорядниця книги Елеонора Соловей з приводу смерті Софії Буняк так окреслила її долю та  її образ: «У жорна репресій вона потрапила студенткою-першокурсницею львівського педінституту. Відбувала покарання у Новосибірській області. Після смерті Сталіна повернулася в рідні Ланівці на Тернопільщині, згодом опинилася у Москві, де прожила довгий вік, де завжди відчувала себе українкою. Столичне українство, боротьба за створення земляцтва, атмосфера шістдесятих, шістдесятництва, найближче оточення — і ширше коло людей та явищ, захоплень і розчарувань. Привабливий образ тендітної і сильної жінки, що все життя складала іспит на вірність собі і краєві, дружила з багатьма, віршувала, бідувала, трудилася, як бджілка, за найменшої можливості навідувала рідний край, долучалася до місцевого культурного життя. І ніколи на долю не нарікала…»

Сама ж Софія Буняк свою долю і своє душевне самопочуття прожитих років  стисло вклала у такий вірш:

Чорні хмари. Білий дзвін.
Запада відлуння в душу.
Терпне гордість, бо з колін
Все поклони бити мушу.
Випадаю з колії
Та чекаю, все ж, блакиті.
Підіймають на крилі
Снігом вкриті щастя миті.
Непідвладні почуття.
Диким терном нерви скуті.
Клубком сірим співчуття
Задрімало на покуті.
Кисень новий набираю –
Треба виплигнути з шкіри.
Та чи вдасться, я не знаю
Затулити протяг, діри…
А ось її коротка біографія:

Софія Олександрівна Буняк народилася  30 вересня  1930 р.  в  с. Грибове, нині Лановецького р-ну Тернопільської . області. У 1949 вступила до Львівського педагогічного інституту. У 1950 р. заарештована  органами Міністерства держбезпеки СРСР . Засуджена на 10 років  ув’язнення, термін якого за касаційною скаргою було скорочено вдвічі. Покарання відбувала у Новосибірській області. У 1953 р. повернулася на Україну, не маючи змоги продовжити навчання та влаштуватися на роботу. У 1954 р. одружилася і виїхала до Москви, де закінчила. медучилище та педуніверситет.  Працювала медсестрою, ст. лаборантом у 2-му Московському. Медичному університеті, перекладачем слов’янських  мов у НДІ проблем Вищої школи. Реабілітована у 1991 році. Авторка збірок  поезій «Чаєчка» (1995) та «Зірки на долонях» (2001), книг «Світло погаслої зірки. Про повстанського поета Левка» (1995), повісті з історії повстанського  руху на Тернопільщині у 1940–50  рр. «Одіссея Ольги Горошко» (2000). Заслуги Софії  Буняк перед Україною у 2001році були відзначені ювілейною медаллю «10 років Незалежності України».

Олександр Гвоздик за матеріалами інтернет-видань

Додаток:

 «Мiсто моє маленьке...» (Слова і музика С.Буняк, виконує Л.Новосельцева): https://www.youtube.com/watch?v=y7rgkZjNQuQ

Уривок з книги спогадів С.Буняк «У калейдоскопі долі»: https://issuu.com/smoloskyp/docs/pages_from_buniak_uryvok

На світлинах:

1. Софія Олександрівна Буняк

2. Обкладинка книги мемуарів Софії Буняк «У калейдоскопі долі»:

3. Софія Олександрівна Буняк. Одна з останніх світлин

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Вхід

Останні коментарі

Обличчя української родини Росії

Обличчя української родини Росії

{nomultithumb}

Українські молодіжні організації Росії

Українські молодіжні організації Росії

Наша кнопка