19 липня 2000 року Державна Дума РФ затвердила звернення «В связи с провдимой на Украине дискриминацией русского языка». Не кожен дочитає його до кінця - може знудити від брехні. Може не треба звертати увагу, не вперше бачимо щось подібне? Не пасує ставати в позу відповідача! Адже, якщо в сонячний день хтось скаже, що то глибока ніч, то приймуть за дурня. Але згадаймо Геббельса, який брехню доводив до абсурду: «щось таки залишиться в памяті слухача». Така аналогія виникла у мене при першому знайомстві з документом Думи. А ще мені здалося, що Заява - спроба нанести упереджуючий удар перед тим, як світу стане відоме дійсне становище українців Росії. Злодій завжди перший кричить: «Тримайте злодія!» А потім світова громадськість нехай розбирається, «хто у кого кожуха вкрав».
Мені завжди гадалось, що колись прийде кінець замовчуванню етнокультурних умов життя українців Росії. Тому вважаю, що всяка дискусія буде висвітлювати цю кричущу асиметрію, а значить, буде корисною для української меншини в Росії.
Зверніть увагу перш за все на заголовок Заяви: в цьому документі Дума все ще продовжує їздити (чи «наїзджати»?) не в Україну, а не неї. Весь світ їздить в Україну, тільки депутатам треба на неї. І це не помилка, це принцип. В таких документах помилок не допускають. Тому, якщо Заяву читати уважно, з позиції права (і російської граматики), то депутати продовжують свою лінію поведінки - не визнають українськой незалежності. Вони хотіли б їздити на Україну як на Урал, на Камчатку, а не як в Литву, в Польщу чи Білорусію.
Далі, після кількох загальних абзаців написано про необхідність збереження в Україні поряд з українською, офіційного статусу російської мови. І жодного слова про мовну ситуацію в Україні, про нищення української мови на протязі кількасотлітньої історії Російської імперії, тяжко знайти аналогію, коли народ так довго зберігав би свою мову в умовах багатовікової експансії сусіда. Настав час, коли уряд має захистити культуру свого народу, і нам (Росії) треба сприйняти це як належне.
Як же треба ненавидіти Україну і її мову, щоб писати про те, що на її основі не можна отримати фундаментальну освіту. Доводилось мені читати в урядовому журналі «Российская Федерация» (1997, 4) і більше. Якийсь А.Панарін писав, що українська мова ще тільки створюється в Західній Україні, так, ніби не знає з історії (А.Соловйов), як Петро Перший не міг призначити Патріарха із своїх, не було грамотних людей, а вчений серб Крижаніч радив царю назначити когось із малоросів, бо були грамотними. А хто були перші вчені, засновники Російської Академії наук? Всі з Києво-Могилянської Академії.
А далі в Заяві написано, шо в Україні радіопередачі на державних каналах ведуться виключно українською мовою, що неправда. Це стосується і телепередач, є там і ОРТ, і НТВ, і РТР. А може тут, в Росії, хто-небудь чув передачі українською? Ніхто не чув. А от депутати чують і бачать «прекрасні» мовно-культурні можливості українців Росії. У них, виявляється, є все для збереження національної ідентичності: школи, газети, радіо, телебачення і навіть університети. Очам не вірю. Мабуть, я на Марсі, а не в Росії, провів своє життя. Це вже не по Геббельсу, а по Мюнхгаузену, недаром він приїздив в Росію.
А що насправді є у українців Росії? На початку 90-х років на ентузіазмі товариства випустили по кілька номерів газет, відкрили недільні класи по вивченню мови. Але без державної підтримки все скоро згасло. Всі звернення до владних структур, як правило, ігноруються. На ентузіазмі людей працюють деякі гуртки, особливо хори. За рідкісними винятками підтримки держави нема ніякої. Винятки стосуються деяких автономних республік, де корінні народи тепер також намагаються відродити свої мови і культуру.
В Заяві двічі (на початку і в кінці) згадується про недобросовісне виконання Договору між Росією і Україною. І, як неважко тепер здогадатись, вина у всьому лежить на Україні. Це вже Мюнхгаузен в квадраті чи й в кубі. Виникає питання, чому таку антиукраїнську істерію сьогодні підняли в Москві? Причин декілька. У частини російського істеблішменту закінчується терпіння, їм тяжко уявити собі, що Україна може дожити до 10-ї річниці Незалежності. Вони готові на будь-які авантюри, аби викликати внутрішні негаразди в Україні. Погрози ввести візовий режим - із цього ж таки ряду. Надіються: може, люди скажуть, що краще вже йти по білоруському шляху, ніж їздити в Росію по візах, тай газ же будуть давати за світовими цінами, а не вдвіві дорожчими. Може українці та «приповзуть на колінах», як мріє В.Жириновський, і забудуть про свою незалежність, яка «дурно пахнет». Під таким заголовком («Дурной воздух свобод») відреагувала на 9-ту річницю Незалежності України газета «Россія» (25.08).
Друга причина в тому, що тепер Рада Європи веде обстеження умов проживання росіян в Україні і українців у Росії. 13- 14 вересня у Москві перебував Комісар ОБСЄ у справах меншин п. Ван дер Стул, з яким мені вдалось зустрітись. Довго замовчувана проблема етно-культурних умов українцівРосії, приречених століттями на асиміляцію, виходить на світ божий. Шила в мішку не сховати. Тоді російська сторона створила прецедент «важкого» життя росіян в Україні, щоб можна було сказати: є скарги з обох сторін. Але цього Думі було мало, захотілось більшого, а досвід радянської брехні, коли чорне було білим, нікуди не подівся. От і пишуть про «порушення» прав «руськоязичних» в Україні і всі прямо таки «райські» можливості українців у Росії. З хворої голови- на здорову!
Часи от тільки помінялись. Колись для тиражування брехні були у світі «свої» газети. Тепер трішечки не так, тай «залізної завіси» нема. Та і серед «думців» є здорові голови. Брехати стало тяжче. Так що надія не вмирає.

С.Паняк, голова Ради Уральської асоціації українців.


Додати коментар


Захисний код
Оновити

Вхід

Останні коментарі

Обличчя української родини Росії

Обличчя української родини Росії

{nomultithumb}

Українські молодіжні організації Росії

Українські молодіжні організації Росії

Наша кнопка