Ольга  ЖироваДо ювілею секретаря ради сахалінської національно-культурної автономії українців „Київська Русь”

Дивишся на цю жінку і дивуєшся її енергії та життєлюбові. Ольга Олексіївна Жирова (дівоче прізвище – Волотка) виховала 5 дітей та має 6 онуків. Незважаючи на життєві негаразди, вона зуміла зберегти теплоту душі і щедрість серця. На ювілеї діти дякували за те, що для всіх її вистачає. Але ж вона є центром не тільки сімейної планети, а й громадської організації національно-культурної автономії українців «Дніпро».

У неї унікальна сім’я, де все українське „вертиться” навкруги “Княгині Ольги” – так ми її звемо. Але треба віддати належне і главі сім’ї – Миколі Сергійовичу, котрий теж народився на Харківщині, але росіянин. Дітей і онуків вони виховали і виховують національно свідомими і достойними людьми. 

А міським зборам міста Південно-Сахалінська теж потрібна її енергія, знання та досвід, як помічника депутата. Вона і найкраща мама, і найкраща бабуся, і найкраща дружина, і найкраща подруга – саме так її вітали з ювілеєм!

Микола ЗАСЕНКО

Наша довідка

Ольга Жирова про себе

Ольга  Жирова - 55 р.

Народилася я в 1951 році в селі Просяному Нововодолазького району Харківської області в сім’ї службовця. Батько мій - Волотка Олексій Дем’янович, повернувшись з війни інвалідом у 1944 році, працював головою Карлівської сільської Ради, а потім, після 1948 року – головою Просянської сільської Ради. Мати, Волотка Валентина Василівна – росіянка, уроженка  Алтайського краю. З батьком познайомилися та одружилися на фронті.

Сім’я в нас була велика та дружна. Крім батьків, з нами жили 2 бабусі: батькова мати і материна. Не дивлячись на те, що вони були різномовні, бабусі жили спільними інтересами. Треба було няньчити онуків, яких було аж семеро. Мама працювала парторгом в колгоспі імені Чкалова, в тому ж таки Просяному. Батьки користувалися повагою односельчан, до них за допомогою або за порадою могли прийти в любий час доби.

Нас виховували досить строго: не дозволялося байдикувати, без дозволу кудись ходити, ми нянчили одне одного, допомагали бабусям по господарству, а також бабусям-сусідкам, які залишилися зовсім одинокими, навчалися всі добре, дуже любили читати.

Батько добре грав на гитарі, балалайці та мандоліні, мама – на гитарі. А мені дуже хотілося навчитися грати на баяні. Музичної школи у нас в селі не було, довелося вчитися самотужки. Після восьмирічної школи я вчилася в Гадяцькому культурно-освітньому училищі (це на Полтавщині). А після нього працювала художнім керівником в Просянському Будинку культури, а  за сумісництвом – вчителем музики в Просянській школі №2. В 1971 році вийшла заміж за Жирова Миколу Сергійовича. Він уроженець російського села Старовірівки, Харківської області. Таких сіл в Харківській області чимало, вони були засновані ще при Катерині Другій. Стосунки між населенням російських сіл та українських добрі, шлюби між їх жителями – явище звичайне.

На Сахалін наша сім’я потрапила в 1981 році. Чоловік служив прапорщиком в місті Мерефі, Харківської області. Його перевели по службі в Сахалінську область. До того часу я закінчила Харківський педагогічний інститут ім. Г.С. Сковороди, і з 1981 по 2002 рік. працювала вчителем російської мови, завучем, а потім директором в Христофорівській школі № 20 міста Южно-Сахалінська. В 2002 році школу ліквідували, і з того часу й по сьогоднішній день працюю помічником депутата міської Ради міста Южно-Сахалінська.

У нас 5 дітей: Олексій – юрист, йому 33 роки, Оксана – вихователь, їй 31 рік, Вікторія – вихователь, їй 29 років, Валентина – студентка Тихоокеанського державного університету, вчиться на економіста, їй 21 рік, Зоя вчиться в Южно-Сахалінському промислово-економічному технікумі на соціального працівника, їй 17 років. Крім дітей, маємо трёх зятів, одну невістку та шестеро онуків. Всі наші діти знають українську мову, цікавляться новинами України, бо там наші корені, які неможливо забути.

Завдяки успішній роботі подружжя Засенко – Миколи та Людмили, які являються справжніми патріотами України, її культури та мови, ми маємо можливість спілкуватися з нашими земляками, приймати участь в культурно-масових заходах. І несемо в маси наші украінські традиції та обряди, пропагувати кращі пісенні та музичні твори українського народу. В цьому нам допомагають наші діти і навіть онуки, а також племінники. Серед них самий активний Тарас Живага. Він син моєї молодшої сестри, по фаху вчитель історії, а працює в Сахалінській адміністрації в управлінні по зв’язкам з громадськістю.

Ольга ЖИРОВА (ВОЛОТКА),

секретар ради ЮСМНКАУ „Київська Русь”.

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.">Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Вхід

Останні коментарі

Обличчя української родини Росії

Обличчя української родини Росії

{nomultithumb}

Українські молодіжні організації Росії

Українські молодіжні організації Росії

Наша кнопка