Василь Коломацький про дві постаті ХХ століття та їхній вплив на його світосприйняття

- Пане Василю, Ви залишаєтеся одним із небагатьох свідків життя сумського дисидента, журналіста і поета Миколи Данька, якому 24 травня виповнилося б 95 років. Також, Ви писали, що важливим авторитетом у Вашому житті був і академік Андрій Сахаров,  чий сторічний ювілей припадає на 21 травня. Хотілося б поговорити з Вами про ці два цьогорічні ювілеї , про те ким були ці дві історичні особистості, що в них було спільного, а що відмінного. Спочатку розкажіть будь ласка, ким для Вас був Микола Данько.

- П’ятнадціть років тому, коли відзначали його 80-ліття,  я на прохання мого покійного тата написав спогади про Миколу Данька, які назвав «30 годин на неокупованій території», вони опубліковані на «Кобзі». Тому не буду вдаватися у фактаж моїх зустрічей із ним, а відразу відповім на Ваше запитання про вплив і про значення фігури Миколи Михайловича.

Микола Данько запам’ятався мені в кількох іпостасях. По-перше, як дуже освічена людина, інтелектуал, знавець мов. Прочитав тисячі книг, міг вільно говорити про літературу, історію, життя. По-друге, як свідомий українець у часи, коли українство не віталося, як  нонконформіст і дисидент, якого КДБ постійно пресувало і ізолювало від суспільства. Про нього передавало інформацію «Радіо Свобода», в часи Андропова на нього відкрили справу по «антирадянській» статті. По-третє, Данько - літератор, автор десяти томів літературної творчості, яку він сам видав в одному екземплярі, і яка пилиться на полицях в обласному архіві. Мені важко сказати про рівень самої літератури, оскільки спочатку це потрібно видати і прочитати, але я впевнений, що рівень думки там високий. По-четверте, Данько був дуже комунікативною людиною, він легко знаходив контакт, знав з ким і про що говорити, мав гумор і в компанії завжди ставав лідером розмови. Він цілком мав потенціал стати ідейним лідером інтелігенції області, і саме тому влада відчувала в ньому небезпечного політика, тому й ізолювала. Я не думаю, що Данько прагнув такої політичної ролі, але сказати гостре слівце умів. Для нас, хто його знав, це був цікавий друг, співрозмовник, такий собі Сократ во плоті, безплатний університет і бібліотека рідкісної літератури.

Вплив його був в кількох напрямкаx . Перш-за все, як влив людини-інтелектуала. Я зрозумів у п’ятнадцять років наскільки це привабливо – читати і обговорювати прочитане.  Що це і є справжня свобода. По-друге, це демонстрація дисидентського світогляду, прямостояння, резистанс, незгода, будування власного світу. По-третє, бачення України як окремого світу, її потенціалу, її ідеалів. Це було у 1980 році, коли про незалежну Україну ще мало було чути, і більшість сказали б,  що це утопія. Але не Данько. І по-четверте, це життєвий стоїцизм Данька. Ця мінімалістська обстановка його оселі, мінімальний харчовий раціон,його зв’язок із природою, купання у Пслі у його 65 років. Відсутність телевізора. Його оптимізм, але і сум одночасно. Даньку були притаманні як шалена воля, творчість і саморозвиток, так і депресія, самотність і саморуйнування. Власне, у нього у квартирі висів портрет Олександра Блока, поета, який теж мав названі риси. Все краще я взяв від Миколи Данька у своє серце. Його вплив на мене був дуже великим і ствердним. Він стверджував особистіть, незалежність, культуру.  Мабуть єдиним  застереженням його досвіду для мене стало те, що горілка до добра не доведе. Між іншим, 70-ті були своєрідним часом алкогольного романтизму серед інтелігенції. Пили «під Хемінгуея», чи «по-козацьки». А я вже у 80-ті спостерігав до чого це призводить...

- А як на Вас впливав академік Сахаров?

- Про Сахарова я чув від батька, який слухав виступи Сахарова і читання його книг на «Радіо Свобода». В тому ж контексті згадували і Буковського, і Левка Луяненка, і Чорновола, і Миколу Руденка, Стуса. Але Сахаров був найвищим авторитетом. Його влада у концтабір побоялася запхнути, він вів успішні і тривалі голодування, він був автором відомих маніфестів (але читати їх ми не могли, лише батько переказував уривки зі «Свободи»). Але цього було досить,  щоб ухопити суть того, що таке політична свобода. Це лібералізм, право на власні погляди, вільні вибори, натомість відсутність цензури, каральної психіатрії, ГУЛАГу. Сахаров, як вчений,  дав ясну формулу свободи для народів СРСР.

Потім про Сахарова було відомо, що він все доводить до кінця, уміє завершувати проекти. Скажімо, у Горькому він написав спогади - рукопис сторінок на 500-600. КДБ ці спогади викрав. Тоді Сахаров сів і написав їх знову. І їх видали багатьма мовами, окрім, правда,  російської. Потім, в часи заслання в Горькому, був такий трагічний епізод. КДБісти вдерлися у його квартиру, схопили Боннер і відтягли у сторону, а Сахарову насильно зробили укол якоїсь психотропної речовини, після чого він повністю втратив пам’ять. В результаті Андрій Дмитрович з місяць лежав у ліжку і намагався згадати своє життя - згадував хто були його батьки, де він учився, згадував фізику. І за якийсь час він величезними зусиллями відновив  пам’ять і повернувся до роботи. 

Чи ось цей епізод, коли вони приїхали із Боннер відвідати у таборі політзека, а влада відмінила рейс автобуса. Сахаров сказав Боннер: «Ми підемо пішки». І ось вони, два немолодих московських інтелігента, у дуже великий мороз  вже вночі йшли тайгою десять кілометрів, дійшли до табору і зустрілися із в’язнем. Такі історії надихали, давали приклад.

Ще у Сахарова була візія майбутнього. Яким мав би бути новий моральний, вільний і відповідальний світ. Він передбачив проблеми обмежених ресурсів. Він передбачив розвиток Інтернету. Він передбачив, що парадигма Холодної війни помре і буде Конвергенція. Він зумів розділити націоналізм і патріотизм і вказати росіянам на їх гріхи імперської нації. В його працях було моральне обґрунтування політики, фактично там був філософський аспект, тому що він писав про те, чим є людина в своїй основі. Що в ній є свобода. Незалежність. Бажання бути щасливим. Що людина має національність, а не є абстрактно радянською. Що є бажання прогресу. І що держави забов’язані із цим рахуватися.

Щодо його впливу, то Сахаров – найвищий моральний ідеал, якого змогла досягнути Росія у другій половині ХХ століття. Це привабливість інтелектуалізму, дисиденство. Успішна політична діяльність, філософський погляд. Успішна кар’єра фізика. Все це мотивувало мене.

- А ось чим,  Ваш погляд сучасника, відрізнялися Микола Данько і Андрій Сахаров?

- Ви знаєте, соціальна реальність має ієрархію. Ми можемо говорити про тип інтелігента, але це не означає що всі інтелігенти одного рівня. Я б виділив три рівні: інтелігенти нижнього рівня, середнього і інтелігенція високого рівня. А є ще вожді і генії. Їх, можливо,  всього кілька на покоління. Так от, Данько був інтелігентом високого рівня, а Сахаров був генієм. Тому порівнювати не можна. Як не можна  порівнювати Сократа з  професором філософії, який розповідає студентам про Сократа. Але спробувати порівняти  можна лише на рівні деталей.

Коли у часи Андропова на Данька завели справу, і табір став реальністю, Данько написав покаянного листа і справу спустили на гальмах. Я про це писав більш детально у вже згаданих спогадах про Миколу Михайловича. А Сахаров ішов напролом, поводився без компромісів, як апостол. Данька влада все-таки змогла ізолювати, загнати у депресію і алкоголізм. А Сахарову зробили укол, щоб він став «овочем», а він повстав, продовжив боротьбу і навіть писав оновлену Конституцію СРСР. Якщо говорити особисто, то портрет Сахарова,  вирізаний із журналу часів Перебудови, був на дверях спальні мого батька. Сахаров був символом. А Данько відзначав із нами Новий Рік, ходив до моєї бабусі у гості збирати груші, ми читали книги із його бібліотеки. Батько носив йому в ізоляцію хліб, і вони вели бесіди, на які іноді запрошували і мене. Він був другом родини.

Але у моїй свідомості академік Сахаров і Данько десь разом. Час ранньої юності, шукання ідеалів, бродіння в умах інтелігенції, полювання КДБ на інтелігенцію, дисиденти у таборах, Україна, що має народитися, але ще її немає, етичний пошук і саморозвиток, відвідини майстерні Олега Прокопчука, розмови про мистецтво, частково навіть богемність  – все це символізують в мені ці дві фігури, ювілеї яких ми відзначаємо цього року.

- Останнє запитання: назвіть по одному епізоду про Сахарова і Данька. Що Вам запамяталося?

-  Академіка Сахарова я за його життя не бачив, лише на похоронах.  А вже після його смерті і після розпаду СРСР, мабуть у 1992 році, можливо у 1993 році, я був присутній в Російському гуманітарному університеті (РДГУ) на одному зібранні демократів. В часи Єльцина демократи любили збиратися на «круглі столи»,  щоб покритикувати владу, і,скажемо прямо, було за що. На цьому ж зібранні була присутня і Oлена Боннер – удова Сахарова. І ось в кулуарах мій знайомий (ім’я зараз не пригадую)  підійшов до пані Олени і спитав про смерть Сахарова – чи це правда, що Сахаров був убитий КДБ? Боннер досить різко запитала у відповідь (а вона була досить різка жінка): «Вам щось відомо що невідомо мені?» Мій знайомий відповів, що так, мовляв,  кажуть, тому він уточнює. Вона відповіла, що Сахаров помер власною смертю,  і що вона була у тій квартирі в той час. Зараз, коли і Сахаров, і Боннер відійшли в інший світ, цей спогад, можливо, буде важливим.

Про Данька я написав 16 сторінок спогадів «30 годин на Неокупованій території» і  важко згадати щось нове. Хоча один епізод все ж маю. Свої спогади я написав до 80-ліття Миколи Михайловича, а через п’ять  років,  вже на його 85-ліття  у Сумах відбувся Вечір пам’яті Миколи Михайловича, і я був на ньому присутній. Тоді вже теж нині покійний поет і дисидент Юрій Царик розповів такий епізод. Як ми знаємо у радянський час, мабуть це було у 70-х, влада посадила Царика на рік у табір. Рік це ще добре, оскільки прокуратура прохала аж 10 років і за набагато серйознішим звинуваченням. Відбував Царик свою «мінімалку» у колонії у Шостці. І ось Микола Данько вирішив провідати свого друга-колегу (і поета,  і журналіста) у колонії.

Приїзджає Данько у Шостку, йде у редакцію місцевої районної газети і прохає у головного редактора чорну редакційну «Волгу» із водієм. Напевне ж, сказав куди поїде, але я точно цю деталь не пригадую. І ось, уявляєте, приїжджає у колонію чорна державна «Волга», з неї виходить Данько і повідомляє місцевому начальству, що бажає відвідати журналіста Юрія Царика. В колонії шорох! Чорна «Волга» до Царика! В той час все майно було державним, все узгоджувалося зверху, і начальство, мабуть, не зрозуміло, що це експромт Данька. Одним словом, поети погомоніли, а до Царика після цього місцева влада стала ставитися із осторогом – мовляв, хто його знає що за Царик і яка у нього «лапа» у Сумах? Сьогодні він у нас, а завтра на чорній «Волзі». А це був чистий журналістський експромт Данька! Але яка гра на грані ось цієї радянської соціальної психології! Це був Данько у розквіті сил.  Років в 65, коли я з ним познайомився,  він би такого вже не утнув.

Але я ще скажу про сучасне. Є ідея встановити пам’ятник Миколі Даньку у Сумах. Я вважаю цю ідею передчасною. Думаю, що і сам Микола Михайлович її б не підтримав – занадто його потерло життя в кінці, щоб після смерті вдертися на постамент як переможець. Знаєте, в гіркоті вже немає бажання слави. І це треба поважати. Пам’ятник же має фіксувати певне знання про людину у суспільстві, а не служити «розкруткою»  невідомого імені. Найгірше - це встановити пам’ятник невідомій  людині. В цьому є інфляція самого інституту  увічнення. Скажемо прямо, про Данька знають мало, і це дуже несправедливо, але це факт. Тому, якщо братися за ідею увічнення пам’яті про Данька, потрібно спочатку видати кілька томів його творів. В Обласному краєзнавчому музеї зробити стенд про дисидентів Сумщини, де згадати про Миколу Данька. Артефакти є, наша родина передала кілька таких артефактів до музею. Перевидати книгу спогадів про Данька, включивши туди і мої спогади. Щорічно на Сумщині вручається Обласна премія ім. Миколи Данька за журналістику. Подбати, щоб премія в грошовому еквіваленті була значною і престижною. Розробити статуетку, що вручалася би разом із премією – своєрідний журналістський «Оскар».  Коли таких «Оскарів» стане двадцять, про Данька згадуватимуть більше. В Педагогічному університеті вивчати його творчість. Раз на п’ять років проводити Данкьковські читання. Тобто, подбати про те, щоб про Данька знала інтелігенція Сумщини , щоб він повернувся у життя міста і області  як визначний інтелектуал, патріот і поет. Спочатку потрібно усвідомити, що у 70-х і 80-х Микола Данько був провідним інтелігентом Сумщини, центром спротиву українських інтелектуалів. А вже після цього ставити питання про пам’ятник. Я б навіть зробив би не пам’ятник, а сквер із античною колоною в центрі, а сам сквер назвав би його іменем. Це було б більш розумно і більше  відповідало б гідності цієї визначної постаті. Данько розчинився у культурі і став сквером. Тут є і катарсис, і смак, і роздум...

Запитував Олександр Гвоздик

На світлинах:

1. Василь Коломацький

2. Поет і дисидент Микола Михайлович Данько

3. Фізик і дисидент Андрій Дмитрович Сахаров

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Вхід

Останні коментарі

Обличчя української родини Росії

Обличчя української родини Росії

{nomultithumb}

Українські молодіжні організації Росії

Українські молодіжні організації Росії

Наша кнопка