Друк
Розділ: Історія

До  60-річчя  першого польоту  людини в космос

Початок шляху людства в космос і створення ракети, здатної вивести на навколоземну орбіту перший штучний супутник, а потім і корабель з першим космонавтом, пролягав через створення реактивних двигунів для літаків. А «серцем», що перекачує «кров» (пальне) таких  двигунів  є турбонасосні агрегати. Величезна заслуга в їх створенні належить видатному механіку, інженеру-конструктору Георгію Сергійовичу Жирицькому. Тому невипадково його внесок в космонавтику оцінений на рівні внеску видатних особистостей космонавтики -  Миколи Кибальчича, Костянтина Циолковського, Фрідріха Цандера, Юрія Кондратюка, Сергія Корольова, Валентина Глушка,  прізвищами яких названі місячні кратери. Є на Місяці і кратер Георгія Жирицького. Гідне сусідство!

Народився Георгій Сергійович Жирицькій 8 жовтня 1893 року в Тульскій губернії, але коли батько покинув сім’ю, переїхав з матір’ю в Київ. У 1911 році закінчив із золотою медаллю Київську першу гімназію. Ставши студентом, на літо виїжджав в багаті маєтки і готував «оболтусов» (вираз самого Жирицького) до вступу в університет. У 1915 році закінчив Київський політехнічний інститут з грошовою премією, як автор кращого дипломного проекту. Після цього працював в Миколаєві, Севастополі, Києві.

Із  1918 року роботу інженера почав поєднувати з викладанням у Київському політехнічному інституті. У 1925 році став професором. У 1926 році (в 32 роки!) був призначений деканом механічного факультету. Писав книги і підручники з парових турбін. Чудово володів німецькою мовою і в 1926-1927 роках часто виїздив до в Німеччині, закуповуючи турбіни та інше обладнання.

Потім за сімейними обставинами переїхав до Москви  і в 1929 році був обраний на кафедру парових турбін МВТУ. Обрання проходило важко, тому що Жирицький був «чужим» в колі московських вчених,  але демократично і чесно, тож кафедра залишилася за ним.

У своїх спогадах Георгій Жирицький мало пише про свою тодішню наукову роботу. Зате багато місця в них приділено задушливій атмосфері політичних репресій 30-х, які рік від року ставали сильнішими і жорсткішими. У 1930 році він благополучно пройшов «чистку» професорського складу. Уникнув репресій у справі «Промпартії», коли були арештовані тисячі представників передової технічної інтелігенції. Не торкнулися його репресії і у справі «Бюро теплотехнічних з'їздів», хоча тоді постраждало багато людей, яких він добре знав. Їх замінили, за словами Жирицького,  «недоучки з партийным билетом».

Тим не менш, 1930-1937 роки Георгій Жирицький вважав розквітом своєї науково-педагогічної діяльності. У 1931 році він був призначений першим деканом теплотехнічного факультету Московського Енергетичного інституту. Продовжував писати книги і підручники. До 1937 року вже був широко відомим серед теплотехніків СРСР і користувався заслуженим авторитетом.

У 1934 році Жирицький написав відгук про роботу викладача Сергія Сєдова. В 1935 році  стало відомо, що цей Сєдов - син Льва Троцького, лютого ворога Йосипа Сталіна.  Сєдова у 1935 році арештували, у жовтні 1937 року він був розстріляний, тоді ж, 18 жовтня  1937 року, арештували і Жирицького.  Допити, важкі думки - в якому столітті ми живемо, при якій владі? Де конституція, ідеали соціалізму і комунізму? Відповідей не було.

До 1939 року Жирицький утримувався в Ростовській в'язниці в камері з кримінальними злочинцями, які могли придушити його в першу ж ніч. Але врятувало і допомогло вижити знання літератури. Щоночі переказував сусідам по камері прочитані в дитинстві пригодницькі книги Фенімора Купера, Майна Ріда, Джека Лондона. Те, що забув, вигадував по ходу розповіді, але на самому цікавому місці зупинявся. Цей прийом казкової  Шахерезади  з «1001 ночі» врятував йому життя.

У 1939 році Жирицького перевели до  Москви, і включили в групу вчених, які працювали в промисловості в спецзакладі НКВС, у так звану «шарагу», а у  1941 році до  Казані, де на авіамоторному заводі подібна «шарашка» створювала реактивні двигуни-прискорювачі для літаків. Разом з ним там працювали конструктори майбутніх космічним кораблів -  українці Сергій Корольов, Домінік Севрук, Валентин Глушко. Останній безпосередньо керував роботою Жирицького, якого високо цінував і зазначив, що всі турбонасосні  агрегати для реактивних двигунів були створені під керівництвом заступника головного конструктора Георгія Сергійовича Жирицького.

Створені казанським КБ бомбардувальники Пе-2 за допомогою реактивних прискорювачів швидко розганялися з повним бомбовим навантаженням з невеликих аеродромів. Винищувачі з прискорювачами могли збільшити свою швидкість на 100 км / год. Про успішність роботи КБ говорить такий факт. Під час випробування в Казані літаків з реактивними прискорювачами стався незвичайний випадок. Літак-випробувач летів над аеродромом, потім включив прискорювачі і полетів значно швидше. Радянські літаки з такою швидкістю тоді не літали, і зенітники, які охороняли аеродром, на всякий випадок відкрили вогонь. Льотчики були досвідченими фронтовиками, а зенітники - так собі. Тому обійшлося без жертв.

Робота конструкторів була визнана успішною, і 27 липня 1944 року вийшов Указ Президії Верховної Ради СРСР про дострокове звільнення всіх 29 працівників казанської «шарашки» зі зняттям судимості. До Жирицького в Казань приїхала родина, з якою він оселився і жив  в одному під'їзді з Валентином Глушком і Сергієм  Корольовим в будинку на вул. Лядова №5 (будинок зберігся до нашого часу). Закінчився семирічний період підневільної праці, за яку Жирицький був нагороджений орденом «Знак Пошани». Так, праці продуктивної, але рабської. А скільки за ці роки Георгій Сергійович міг би створити, будучи вільною людиною!

Після здобуття свободи Георгій Жирицький у 1945-1946 рр. викладав в Казанському авіаційному інституті (КАІ) професором першої в Радянському Союзі  кафедри реактивних двигунів. У відкритих джерелах названа дата створення кафедри - 1 травня 1945 року. Це помилка! У музеї КАІ зберігається наказ ректора інституту професора Каменкова про організацію кафедри реактивних двигунів, де  у штатному розкладі вказано: «зав. кафедрою Глушко В.П. (оклад 1800 руб.), професор кафедри Жирицький Г.С. (оклад 1125 руб.), ст. викладач Севрук Д.Д. (оклад 1000 руб.), ст. викладач Корольов С.П. (оклад 800 руб.). Дата створення кафедри - 14 липня 1945 року. А 1 травня 1945 року було лише видано наказ народного комісаріату про створення кафедри.

У 1947 році Жирицький організував в КАІ кафедру авіаційних лопаткових машин (згодом турбомашин) і керував нею до 1965 року. На першій лекції він сказав студентам, що за газотурбінними двигунами майбутнє. Навів слова Циолковського: «За ерою аеропланів гвинтових настане ера аеропланів реактивних». Після  цих слів вийшов скандал. Ректор КАІ дав прочуханки професору, що, мовляв, не можна дезорієнтувати студентів. У реактивні двигуни ніхто тоді не вірив. За кілька років до цього, під час війни, коли англійський льотчик побачив німецький реактивний літак в повітрі і доповів на землю, що бачить літак без пропелера, його після приземлення негайно госпіталізували в психіатричну клініку. Ніхто не повірив, що літак може літати без пропелера!

Стараннями Жіріцького кафедра вже через рік після заснування знайшла своє обличчя і почала нормальний навчальний процес, розгорнулася науково-дослідна робота. Георгій  Жирицькій не втомлювався повторювати: «Без серйозного, з високою вимогливістю, проектування не може бути авіаційного інженера». Тривалий час Жирицький  був головним редактором журналу «Авиационная  технака». Він був автором першого в СРСР підручника з парових турбін, монографій по  реактивним двигунам літальних апаратів. В 1961 році за заслуги перед наукою Георгій Жирицький  отримав найвищу нагороду СРСР орден Леніна.

Люди, які добре знали Жирицького. залишили про нього дуже цікаві спогади. За їх словами,він завжди був витончено одягнений, мав бездоганні манери, володів німецькою, французькою, італійською мовами, до яких пізніше додав і англійську. Цікавився не тільки науковою, а й художньою літературою. Іноді вони з дружиною обговорювали закордонні ккниги, сперечалися, причому мовою, якою книга була написана. Георгій Сергійович був також завзятим театралом. Навіть, будучи в казанської «шарашці», він домігся дозволу відвідувати оперний і драматичний театри. У цих походах його супроводжував охоронець в штатському. Як жартував сам Жирицький, «охоронець теж долучався до високого мистецтва».

У 1965 році у Жирицького стався інсульт, він втратив  мову, була  паралізована права рука. Однак вчений навчився писати лівою рукою і незадовго до смерті практично закінчив роботу над рукописом своєї останньої книги. Помер Георгій Сергійович Жирицький в Казані 4 червня 1966 року. Похований на центральній алеї Арського кладовища Казані. У 1983 році, до 90-річчя від дня народження Г.С. Жирицького, Рада Міністрів Татарської АРСР прийняла постанову про розміщення на головній будівлі КАІ меморіальної дошки на честь видатного вченого.

Чи можемо ми, згадуючи імена українців, які зробили вагомий внесок в розвиток космонавтики, додати до цього переліку і прізвище  Жирицького?  Так, він народився не в Україні, але дитинство і юність провів на українській землі. В Києві закінчив гімназію і інститут, тут в колі українських вчених формувався як спеціаліст, отримав звання професора, тут впродовж майже 40 років розквітав його талант конструктора і педагога. За спогадами сучасників,  Георгій Сергійович завжди тепло згадував Україну, цікавився подіями в ній і навіть подумував про повернення до Києва. Тож, мабуть, не місце на географічній мапі і навіть не національність батька чи матері визначають приналежність людини до нації, а те, що формує в ній національний дух. Такий, я би сказав, «козачий дух», який всупереч важким обставинам долає усі перешкоди і перемагає, ми бачимо у біографіях Корольова, Кондратюка,Глушка і Жирицького.

P.S. Автор надзвичайно вдячний завідуючій  музеєм КНІТУ ім. А.М. Туполєва (КАІ) Дружиніній  Ілоні Анатоліївні. Ми довго і докладно розмовляли з нею про Жирицького, вона щедро поділилася ксерокопіями архівних документів, які зберігаються в музеї. Особлива подяка їй за подаровану мені  книгу про Г.С.Жирицького Валентини Іванівни Коняхіної - попередньої завідуючої музеєм КАІ. Знання, які я почерпнув в книзі, лягли в основу даної статті.

Також я дуже вдячний казанському журналісту С.В.Шерстньову за фотографії та допомогу в організації зустрічі в музеї КАІ і музеї ВАТ «Казанське моторобудівне виробниче об'єднання».

Євген Савенко,  голова Нижнєкамської НКА «Українське товариство «Вербиченька»

Додаток: 

Український внесок в космонавтику: Сергій Корольов - http://kobza.com.ua/doslidzhennja/6369-ukrainskyi-vnesok-v-kosmonavtyku-serhii-korolov-chastyna-persha.html

http://kobza.com.ua/doslidzhennja/6372-ukrainskyi-vnesok-v-kosmonavtyku-serhii-korolov-chastyna-druha.html

Український внесок в космонавтику: Юрій Кондратюк - http://kobza.com.ua/istorija/6376-ukrainskyi-vnesok-v-kosmonavtyku-yurii-kondratiuk.html

На світлинах:

1. Професор Георгій Сергійович Жирицький. 1940-і роки

2. Наказ про створення в КАІ кафедри реактивних двигунів (архів КАІ)

3. Будівля Казанського авіаційного інституту, в якому викладав Г.Жирицький

4. Стенд в музеї КАЇ, присвячений його першим викладачам. Праворуч вгорі і ліворуч внизу – портрети Г.Жирицького

5. Реактивний двигун РД-1, над яким працював в Казані  Г.Жирицький – перший крок до майбутньої космічної ракети (музей КАІ)

6. Георгій Сергійович Жирицький, 1960-і роки.(Фотоархів КАІ)

7. Меморіальна дошка на честь Г.Жирицького на фасаді КАІ. Фото Сергія Шерстньова