Капітан Левко Мацієвич
Капітан Левко Мацієвич

до 135-річчя з дня народження винахідника й авіатора Левка Мацієвича

Процесія, яка складалася з кількох десятків тисяч людей, заполонила проїжджу частину та тротуари Невського проспекту. Усі вони супроводжували від Адміралтейства великий білий катафалк із факельниками, під балдахіном якого в труні спочивало тіло людини, котрій іще три дні тому належало небо Петербурга.

Кінокамера, встановлена у вікні будинку на Невському, зафіксувала для історії це людське стовпотворіння: у бік Олександро-Невської лаври безперервно «в потоці людей, які йшли за колісницею, тісно горнулися один до одного бравий лейб-гусар, майстровий, студент, курсистка і член Державної думи». У свитках і вишиванках, з хоругвами, йшли земляки покійного - українська громада Петербурга.

Більш грандіозного похорону Петербург не пам'ятав. Хіба, може, проводи великого й геніального Пушкіна, - але коли те було? А тут - пілот і корабельний інженер Левко Мацієвич…

Революційна свідомість і військове суднобудування

Батьківщина його - село Олександрівка Чигиринського повіту Київської губернії. На десятому році життя, у 1886-му, вступив до 3-ї Київської гімназії (на Подолі), де виявив схильність до математики, фізики, хімії. Відмінні успіхи у вивченні іноземних мов допомогли згодом у закордонних відрядженнях.

Після закінчення гімназії у 1895 році Левко Мацієвич вступає на механічне відділення Харківського технологічного інституту. Вчився добре, викладачі завважили його здібності, схильність до серйозної наукової праці.

Тим часом по всій імперії почалися виступи студентів, у яких, як свідчать архівні документи, активну участь брав і Мацієвич. За це навесні 1901 року його виключили з інституту й вислали із Харкова до Севастополя, під нагляд поліції. Спричинилася до цього належність Левка Мацієвича до Революційної української партії (РУП) Миколи Міхновського. Мацієвич потрапив під вплив чудового агітатора із шевченківськими вусами. Левкові Мацієвичу тоді це коштувало серйозних переживань і поліцейських переслідувань... Тільки через кілька місяців, після численних клопотань шанованих і відповідальних осіб, йому було дозволено скласти випускні іспити й отримати диплом інженера-технолога…

У Севастополі висланцеві Мацієвичу вдалося зайнятися тим, чого він так прагнув: працювати на спорудженні крейсера «Очаков» і кількох інших кораблів. Глибокі теоретичні знання дали йому змогу швидко опанувати справу. У Криму поліція не залишила Мацієвича поза своєю увагою. У 1904 році начальник Таврійського жандармського управління двічі повідомляє, що Мацієвич перебуває під її таємним наглядом «через агентурні вказівки на те, що посилено агітував серед робітників Севастопольського порту».

Разом зі своїм інститутським другом Коваленком Мацієвич створює в Народному домі Севастополя самодіяльний робочий театр з українським репертуаром, організовує вечори пам'яті Тараса Шевченка. Мацієвичу приписують близьке знайомство з іще одним революціонером: він підтримує зв'язок зі знаменитим лейтенантом П. Шмідтом та його «Спілкою офіцерів - друзів народу». Серед знайомих Мацієвича - Михайло Коцюбинський, Микола Вороний, Христина Алчевська, Олександр Олесь, Людмила Василевська (Чайка Дніпрова), на честь якої Національний банк України торік випустив пам'ятну монету, а також відомі суспільно-політичні діячі, і серед них Симон Петлюра.

Історія з авіаносцем

Однак набагато більше за ідеологію Мацієвича цікавила інженерна наука.

У 1906-му
1904 році Л.Мацієвич спроектував бон Севастопольського порту, у 1905-му - два проекти протимінних заслонів, у 1908 - проект захисту бойових кораблів від атак торпедами.

А тут якраз виникла авіація. Стрімкі, дорогі (8-9 тисяч рублів - величезна сума!), хоча й незграбні, птахи, керовані затягнутими в шкіру людьми в шоломах і крагах. Перші успіхи авіації не могли пройти повз увагу Мацієвича. Ось вона - нова техніка для потреб військово-морського флоту! Якщо її розташувати на кораблі, вона стане грозою для противника.

Мацієвич представив начальникові Морського генерального штабу, а також А. Крилову, який тоді обіймав посаду головного інспектора кораблебудування в Морському Міністерстві, розроблений ним перший у світі проект… авіаносця, здатного нести 25 літаків, а також проект спеціального аероплана з посиленим шасі для посадки на плавзасіб. Запропонований Л. Мацієвичем детально продуманий проект передбачав навісну палубу для злету й посадки аеропланів, електричну розгінну лебідку (прообраз катапульти), яка б могла вистрілювати апарат із потрібною швидкістю, та особливу гальмівну сітку (аналог аерофінішера), призначену для погашення швидкості літаків. Безперечно, наш співвітчизник уперше у світі сформулював основні принципи побудови авіаносця і розробив проект спеціального аероплана з посиленим шасі, враховуючи особливі умови посадки літального апарата на корабель.

Однак, попри найдоброзичливіші відгуки фахівців, проект авіаносця так і залишився нереалізованим. У морському відомстві його визнали цікавим, але фінансувати із державнрої скарбниці відмовилися. Міністр Діков більше згадував про своє сміливе загородження Дунаю мінами на рибальському човні, ніж про недавню провальну війну з Японією та загрози нової агресії. А, до речі, у 1909 році 23 німецькі офіцери-аеронавти спустилися на територію Франції на повітряних кулях з розвідметою.

Невгамовний же Мацієвич не тільки продовжував виступати з доповіддю «Про тип морського аероплана», а й до кінця року розробив один з перших проектів гідроаероплана, а також пристосування, яке забезпечувало б льотчикові безпеку при вимушеній посадці на воду.

Ці ідеї, а також ентузіазм талановитого інженера були нарешті помічені й оцінені Імператорським домом. 1909 року його прийняли у Відділ повітроплавання, очолюваний великим князем Олександром Михайловичем. На засіданні Військово-морського гуртка в Петербурзі Л. Мацієвич виступає з доповіддю «Про стан авіаційної техніки та можливості застосування аеропланів у Військово-Морському флоті». Він зміг переконати присутніх у доцільності використання літальних апаратів на кораблях. Для того часу це була неймовірно смілива ідея.

Ліцензований льотчик

У березні 1910 року капітана Мацієвича на півроку відправили до Франції. Там він шліфував свої теоретичні знання й практичні навички у Анрі Фармана, льотчика та авіаконструктора. Крім того, Мацієвич був керівником авіаційної комісії із закупівель аеропланів. Він мав ознайомитися з різними типами літаків і вибрати кращий для його поставок до Росії. За кілька місяців перебування за кордоном Мацієвич устиг побувати на семи аеродромах і вивчити обладнання аеропланів
13 типів. Там морський інженер уперше піднявся в повітря - після 45 хвилин навчання з інструктором. У міру обережний, завжди уважний і спокійний. За весь час, проведений у школі Фармана, - не мав жодних нарікань. «Літаю на "Фармані", вмію на "Соммері", - писав Лев Макарович. І мріяв: «Вивчу ретельно недоліки існуючих аеропланів, а потім візьмуся за проектування свого, нового». 9 серпня 1910 року Мацієвич отримав у Фармана ліцензію пілота під номером 176.

У Росії він стає тридцять першим льотчиком. «На цей час на першому місці, зрозуміло, стоїть повітряний спорт, - писав у лютому 1910 року часопис «Вісник спорту». - На жаль, росіяни значно відстали щодо цього від іноземців. Так, у різних містах Європи влаштовують ґрандіозні змагання у польотах аеропланів різних систем». Уже через кілька місяців петербуржці показали, що вони аж ніяк не відстали від Європи: у столиці Російської імперії пройшов Перший авіаційний тиждень, а потім Всеросійське свято повітроплавання. Мацієвич із новенькою фарманівською ліцензією теж узяв у ньому участь.

Польоти з вождями

Навіть епідемія холери, що тієї осені збирала смертний ужинок у Петербурзі, не злякала петербуржців, і свято пройшло з аншлагом. Столиця тими днями жила виключно авіацією, а слово «авіатор» було наймоднішим. Навіть дами із задоволенням вимовляли слова «мотор», «лонжерон», «пропелер». Місцем проведення вересневого свята вибрали Комендантське поле. Частину його огородили парканом, зробили розмітку - вийшов аеродром. Уздовж поля поставили глядацькі трибуни. Квитки на трибуни аеродрому, хоча ціни були чималі (у ложу - 25 карбованців, на прості місця - від 20 копійок до 5 карбованців), розійшлися з авіашвидкістю.

Кам'яноострівським проспектом тяглися нескінченні коляски, автомобілі, таксомотори, візники, переповнені трамваї. У святі взяли участь 11 льотчиків, серед них четверо військових і двоє з морського відомства. Усі були російськими підданими, й усім петербуржцям були відомі імена М.Єфимова, С.Уточкіна та О.Кузминського.

22 серпня 1910 року капітан Левко Мацієвич, який, кажучи сучасною мовою, усього шість тижнів тому отримав права на керування, запропонував зробити повітряну подорож Петрові Столипіну. Це дивовижно, але голова російського Уряду погодився! Щоправда, не без вагань, оскільки страждав на стенокардію. Охорона прем'єра вжахнулася, провівши поглядом зниклий за низькими хмарами літальний апарат, зроблений із дроту, дощок та брезентової тканини! Кабіни не було, а велосипедні колеса, на які біплан мав приземлитися, не вселяли довіри до конструкції. У метрі - за спиною Столипіна - несамовито обертався дерев'яний гвинт двигуна. Однак політ пройшов без ускладнень, і про цю подію склали спеціальний протокол.

Товариськість Мацієвича на землі та майстерність у повітрі привертали до нього загальну увагу. Голова Державної Думи Гучков згадав службу в 1-му лейб-гренадерському Катеринославському полку й теж піднявся в повітря з Мацієвичем. А до кінця цього дня (треба ж бути такому збігові!) надійшла звістка, що багаторічні прохання Мацієвича задоволено: для проведення наукових досліджень уряд виділив йому міноносець і чималу суму грошей.

«Усі хотіли літати з Мацієвичем, - писав один із сучасників, - в усіх він викликав довіру й усіх зачаровував своєю дивовижною привабливістю великої талановитої людини».

Авіаторські змагання на Комендантському аеродромі добігали кінця. Успіх мали величезний, було встановлено безліч рекордів. Приміром, поручик Є. Руднєв встановив рекорд «польоту без спуску», протримавшись у повітрі майже дві з половиною години, описавши на очах вражених перехожих два кола над Ісаакіївським собором, а потім подолавши відстань від столиці до Гатчини. Лейтенант Г. Піотровський перелетів із Петербурга до Кронштадта, як на ті часи, значна відстань для літального апарата. Цей політ увійшов в історію як перша повітряна подорож над морем, до того ж, укритим осіннім туманом. Тоді ж пілоти вперше літали вночі. Були й інші рекорди.

Словом, колобродили авіатори, і це був їхній тріумф!

Вік Христа

Вранці 24 вересня 1910 року стояв погожий день - вітру зовсім не було. Мацієвич планував зробити пробний політ на аероплані Соммера. Потім відклав політ на новому апараті до вечора, а тим часом вирішив піднятися на перевіреному «Фармані IV». Це була дивовижна споруда, яка складалася з двох площин, скріплених між собою тонкими вертикальними стійками. Між стійками були натягнуті дротяні розчалки. Стійки ферм і крил - дерев'яні. Крило дволонжеронне, тонке, з постійною хордою та зависаючими елеронами на верхньому крилі біпланної коробки. На нижню площину, при самому її передньому краї, було накладено пласке сидіння. Пілот сідав, узявшись рукою за важіль керма висоти. Ноги ставив на ґратчасту підніжку вже за межами літака (кабіни, як знаємо, не було) і ногами рухав кермо повороту. Стосильний мотор і пропелер з ясеня, що шалено обертався на його валу, були розташовані за спиною в льотчика.

Того фатального дня авіатор спочатку піднімає в повітря начальника Головного морського штабу віце-адмірала М. Яковлєва, встановлює рекорд висоти змагань, потім висловлює бажання рекордний результат поліпшити, що схвалили вищі чини відомства. На початку шостої Левко Макарович вирішив нарешті летіти на «Соммері», але мотор «забарахлив». Авіатор махнув рукою і повернувся до «Фармана», кинувши на ходу: «Спробую на ньому взяти висоту». Мацієвич повісив на груди барограф (прилад, що записує висоту) і піднявся на аероплан.

Сигнальна гармата вистрілила рівно о шостій вечора - льотний день закінчився. Тільки Мацієвич усе ще плив на своєму «Фармані» із цифрою «20» на борту невисоко в небі. Публіка потроху розходилася. І раптом, через вісім хвилин після пострілу, глядачі почули незрозумілий тріск, аероплан дивно гойднувся, передня його частина нахилилася. А потім, немов переламався навпіл, на мить вирівняв політ і відразу, жахаючи присутніх, почав розламуватися на частини. Фігурка пілота відділилася від машини й каменем полетіла вниз. Тисячі людей заціпеніли. Льотчик щось кричав, перевертаючись у повітрі. Розламаний на частини, впав і аероплан. На трибуні, пригорнувши до себе семирічну доньку, билася в істериці дружина офіцера пані Олександра.

«Це тривало менш як півхвилини, але здавалося вічністю, - згадував очевидець жахливої катастрофи М. Морозов. - Усією свідомістю осягалося й розумілося, що Мацієвич летить в обійми смерті, яка чекає його внизу, і що нічим уже не можна його врятувати... Численна юрба заціпеніла на місці. Тільки потім, коли все, що летіло в повітрі, вже лежало оддалік на полі, натовп вибухнув криком розпачу й жаху, якого ніколи не забуде той, хто його чув...» Аероплан перетворився на купу уламків, обривків полотна й дротів. У двадцяти кроках від розваленого «Фармана» лежав, урившись у землю, прикривши рукою обличчя, Мацієвич. Тіло зберегло звичну форму, але майже всі кістки розтрощило страшним ударом. Йому було 33 роки.

Вінок від Петлюри

Причина катастрофи була технічною - одна з розчалок лопнула, кінець її потрапив у працюючий гвинт. Дерев'яшка розлетілася на тріски, а мотор зірвало з місця.

Столипін перехрестився, довідавшись про катастрофу, яка трапилася через день після його польоту з Мацієвичем. Він іще не знав, що рівно за рік смерть таки наздожене його. У Києві.

«Загинув наш кращий авіатор, - писала російська преса. - Він був самою долею призначений у керівники авіаційної справи Росії...»

Справді, серед кращих авіаторів Російської імперії Мацієвич був єдиним, хто мав, крім практичних навичок польотів, ще й серйозну інженерну освіту, підтверджену трьома дипломами. Він зробив значний внесок у розвиток повітряного флоту, у теорію використання авіації військово-морськими силами.

Серед 350 вінків був і від української громади, адже покійний був членом ради її старшин. Замовили траурний вінок за ініціативи давнішнього знайомого загиблого авіатора - Симона Петлюри, котрий на сороковини Л. Мацієвича виступив із промовою про його коротке, але таке славне життя.

Тоді ж Олександр Блок на смерть авіатора відгукнувся чудовими віршами:

«…В сплетеньи
проволок машины

Рука - мертвее рычага…»

Олександр Олесь - співець української природи, любові, життєвої гармонії та контрастів, співець національного відродження України, надрукував у ті дні в газеті «Рада» некролог. У ньому є такі рядки: «...Він був НАШ за духом і за кров'ю. Українська громада повинна вшанувати його самостійно й незалежно від інших. У Петербурзі вже збирають кошти на пам'ятник Мацієвичу. Ця втішлива звістка може нас тільки порадувати, але не заспокоїти. Ми повинні самі з почуттям гордості вшанувати пам'ять Мацієвича й у самому серці України, в Києві, поставити йому, принаймні, погруддя. Левко Макарович був наш, український, наш союзник, і навіки залишиться окрасою і честю раніше забутої нашої нації».

Замість післямови

Гроші на величний пам'ятник у Петербурзі було зібрано. Це була восьмиметрова колона з полірованого червоного фінського граніту, автор - архітектор Фомін, за проектом якого зведено будинок Ради Міністрів України в Києві. На місці загибелі героя встановили гранітну меморіальну плиту. Уже на нашій пам'яті, 17 червня 1982 року, площа в Ленінграді на перетині Сріблистого бульвару та алеї Котельникова отримала ім'я капітана Мацієвича.

У Києві ж про славного сина українського народу ніщо не нагадує. А тим часом, зовсім недавно, 13 травня, виповнилося 135 років від дня народження Левка Макаровича Мацієвича. От вам і «домашнє завдання» до наступного ювілею, дорогі співвітчизники!

Олександр АБАРИНОВ

часопис «Дзеркало тижня. Україна»: http://dt.ua/SOCIETY/pro_pamyat_i_zabuttya__pershiy_ukrayinskiy_pilot_levko_matsievich-102289.html

Петербург. Невський проспект
Петербург. Невський проспект
Похорон Мацієвича, м. Петербург, жовтень 1910 року
Похорон Мацієвича, м. Петербург, жовтень 1910 року
Капітан Левко Мацієвич (праворуч) із колегами-пілотами
Капітан Левко Мацієвич (праворуч) із колегами-пілотами
Аероплан 'Фарман IV'
Аероплан 'Фарман IV'
Славний син України, винахідник і авіатор Л.М. Мацієвич
Славний син України, винахідник і авіатор Л.М. Мацієвич
Мацієвич вирушає в останній політ, остання прижиттєва світлина
Мацієвич вирушає в останній політ, остання прижиттєва світлина

На світлинах: Капітан Левко Мацієвич. Місто Петербург, Невський проспект. Похорон Мацієвича, м. Петербург, жовтень 1910 року. Капітан Левко Мацієвич (праворуч) із колегами-пілотами. Аероплан 'Фарман IV'. Славний син України, винахідник і авіатор Л.М. Мацієвич. Мацієвич вирушає в останній політ, остання прижиттєва світлина.

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Вхід

Останні коментарі

Обличчя української родини Росії

Обличчя української родини Росії

{nomultithumb}

Українські молодіжні організації Росії

Українські молодіжні організації Росії

Наша кнопка