Юлія Володимирівна пробула в статусі друга Москви щось коло двох місяців. Тепер у Кремлі її за друга вже не рахують.

Не везе українцям. Важко здобути прихильність.

Василь Коломацький
КОБЗА

------------------

Россия наносит ответный удар
Москва начала кампанию по пересмотру брюссельской газовой декларации

Оцепенение, в которое впала Москва после болезненного удара - подписания крайне невыгодной для нее газовой декларации Украина-ЕС, продлилось недолго. Лучшие силы российского руководства и \"Газпрома\" перегруппировались и пошли в контрнаступление сразу по нескольким фронтам. Причем уже с первых залпов стало ясно: новая \"газовая война\" будет долгой и кровавой, а ее исход вовсе не очевиден.

Блицкриг по-киевски

Удачным для Москвы начало сражения не назовешь: российское руководство, убаюканное лучезарным дружелюбием частой своей гостьи - Юлии Тимошенко, 23 марта пропустило молниеносный и сокрушительный удар в спину. Именно так, если верить украинской прессе, в Кремле расценили тот факт, что именно она подписала злосчастную декларацию.

\"В Кремле считают, что Тимошенко их \"кинула\". Путин ей поверил, хотя ему и говорили, что верить Юле нельзя. Понятно поэтому, что ВВП так зол теперь именно на Тимошенко\", - заявил источник газеты \"Сегодня\" в дипломатических кругах.

Понять болезненную реакцию российского руководства можно: в последние месяцы Москва не жалела ни сил, ни денег на поддержку Тимошенко в ее противостоянии с Виктором Ющенко. Ради нее в Кремле отправили в запас старого своего фаворита - Виктора Януковича.

\"Газпром\" переуступил долг RosUkrEnergo \"Нафтогазу\", чтобы помочь украинскому премьеру заполучить остро необходимые ей 11,5 миллиардов кубометров газа. Тому же \"Нафтогазу\" \"простили\" (правда, только на словах) штрафы за недобор газа в первом квартале. А самой Юлии Владимировне дали понять, что она может получить кредит в пять миллиардов долларов для спасения трещащего по швам бюджета страны.

И тут - такое! Она, пером Ющенко, которого, кстати, в Кремле даже видеть не хотят, подписывает документ, угрожающий не абы чему, а \"энергетической сверхдержавности\" России.

В Москве, по-видимому, до последнего момента не верили, что от Тимошенко можно ожидать такого подвоха. Конференции, на которой была подписана декларация, сначала не придали особого значения, потом долго решали ехать на нее или нет. В конце концов приехали. Как выяснилось - только для того, чтобы стать свидетелями подписания \"смертного приговора\" стратегическим планам \"Газпрома\", а затем обидеться, развернуться и демонстративно уйти.

Полдня после этого в российской столице произошедшее не комментировали. Видимо, читали документ, приходили в ужас, перечитывали... и начинали готовить план ответного удара.

Первый европейский

Первым реакцию России озвучил премьер-министр Владимир Путин. Он пригрозил \"изменением отношения\" к европейским инвесторам.

\"Это касается угля, атомной энергетики, электроэнергетики, куда европейские компании сделали огромные капиталовложения, измеряемые миллиардами долларов. Это касается, разумеется, добычи нефти и газа, это касается транспорта\",– сказал Путин. При этом он напомнил, что Россия закупает в Европе только газотранспортного оборудования на 26 миллиардов долларов.

Брюссельская декларация, подписанная 23 марта, предполагает модернизацию и расширение пропускной способности ГТС Украины на европейские деньги, выделение \"Укртрансгаза\" из структуры \"Нафтогаза\", предоставление европейским компаниям доступа к украинским подземным газохранилищам и трубе. Для России реализация документа грозит срывом проектов газопроводов Nord Stream и \"Южный поток\", попаданием в зависимость от единственного транзитера и отлучением \"Газпрома\" от розничного рынка газа в Европе.

Евросоюзу дали понять, что, вступившись за Украину, он рискует потерять для себя Россию, чего в Брюсселе и других столицах конечно, не хотели бы. Причем, судя по последующим выступлениям российских руководителей, в случае упорства ЕС могут предложить жесткий вариант: \"Либо они, либо мы\". В ситуации, когда дело касается будущего \"Газпрома\", нельзя исключать, что Кремль \"пойдет на принцип\" - слишком высоки ставки.

Станет ли Европа в этом случае цепляться за украинскую трубу - неочевидно.

Кроме того, для отстаивания своих позиций Москва обязательно привлечет наиболее близких партнеров в самом Евросоюзе. В первую очередь - Италию и Германию.

Так, генеральный управляющий итальянского нефтегазового концерна Eni Паоло Скарони уже предложил создать консорциум по управлению газотранспортной системой Украины, что вполне соответствует пожеланиям России. По его мнению, расширение пропускной способности газотранспортной системы Украины, которое было одобрено брюссельской декларацией, - \"не только потеря времени, но и потеря средств\".

\"Мы считаем, и, думаю, что и другие крупные компании, такие, как E.ON и Gas de France, считают также, что необходимо вернуться к старой идее создания консорциума, который бы гарантировал стабильные поставки газа\", - резюмировал Скарони.

Кроме того, как пишет \"Коммерсант-Украина\", 31 марта по дороге в Лондон на саммит G20 президент РФ Дмитрий Медведев посетит Берлин и проведет переговоры с канцлером ФРГ Ангелой Меркель.

\"В свете нынешней ситуации вопрос о брюссельской декларации приобретает первостепенное значение и, несомненно, будет обсуждаться с канцлером. Германия традиционно является нашим партнером в ЕС, мы реализуем много совместных энергетических проектов, так что у Берлина наверняка будет адекватное восприятие ситуации\", - сказал источник издания в МИД РФ.

Учитывая тот факт, что немецкие энергетические и машиностроительные гиганты не раз заявляли о своей заинтересованности в строительстве газопровода Nord Stream, у Медведева есть все шансы добиться понимания своей позиции со стороны Меркель.

Возможное перетягивание на свою сторону Германии, играющей не последнюю скрипку в ЕС, несомненно добавит Москве уверенности в войне за пересматривание брюссельской декларации.

Но основное давление Россия, похоже, будет оказывать не на Европу, а на Украину в лице ее премьер-министра.

Первый Украинский

В Москве уже осознали, насколько прав был Рональд Рейган, любивший говорить: \"Довэрьяй, но провэрьяй\". В принципе, проследив за маневрами Юлии Тимошенко на украинской политической арене, можно было и раньше с уверенностью сказать, что в отношении нее эта пословица - не пустой звук.

С периодичностью в два-три месяца украинские интернет-форумы буквально взрываются сообщениями вроде \"Ай да Юлька! Опять всех кинула!\". И в случае с подписанием декларации по газу было ровно так. Только вместо \"всех\" речь шла о \"москалях\".

На Украине такая непоследовательность нынешнего премьер-министра неизменно сходила ей с рук: что Ющенко, что Янукович - не ровня премьер-министру. Но сейчас, она, похоже, поступила несколько опрометчиво.

О том, какие неприятности могут возникнуть у людей, перешедших дорогу нынешнему российскому руководству, много интересного могут рассказать самые разные люди - от Михаила Ходорковского внутри страны до его тезки Саакашвили - вне ее.

Кремль обиды не прощает. Тем более - обиды личной. И Юлия Тимошенко уже смогла это прочувствовать.

Во-первых, впервые за долгое время ей отказали в приглашении в Москву, что само по себе неприятно. Во-вторых, ей дали понять, что пятимиллиардного кредита на рефинансирование газовых долгов перед Россией никто выделять не будет. Между тем, день оплаты счетов - 8 апреля - неминуемо приближается, а за ним маячит дефолт.

О том, что такую возможность исключать нельзя, уже заявил бывший спикер Верховной Рады Арсений Яценюк - человек, пользующийся славой неплохого экономиста.

Ну и в-третьих, 11,5 миллиардов кубометров газа RosUkrEnergo, которые неимоверными ее трудами стали собственностью \"Нафтогаза\", могут вновь сменить владельца.

Второй Украинский

Это произойдет в том случае, если Стокгольмский арбитраж, куда RosUkrEnergo подала иски к НАК, встанет на сторону истца.

Раньше такой вариант был почти исключен: половина акций RosUkrEnergo принадлежит \"Газпрому\", который до истории с подписанием декларации поддерживал не свою \"дочку\", а тимошенковский \"Нафтогаз\".

Но в ходе последних слушаний дела позиция российского газового монополиста сменилась на противоположную: теперь юристы \"Газпрома\" уверяют суд, что газ все-таки принадлежит RosUkrEnergo.

Схема смены собственника топлива была, мягко говоря, сомнительной, при этом ее детали досконально известны российской компании. Из-за этого шансы \"Нафтогаза\" на победу в суде становятся совсем призрачными.

Пикантность ситуации придает тот факт, что упомянутые 11,5 миллиардов кубометров - это технологический газ, который, благодаря оспариваемой RosUkrEnergo (и теперь уже \"Газпромом\") схеме, перешел в собственность \"Нафтогаза\". Этот газ необходим украинской компании для того, чтобы обеспечивать перекачку транзитного российского топлива в Европу.

Если шведский арбитраж у Украины его отберет, \"топить\" компрессорные станции будет нечем. Транзит может остановиться. И тогда - \"на колу висит мочало, начинаем все сначала\". К \"газовой войне\" вокруг декларации может добавиться старая добрая \"газовая война\" по классическому сценарию - с выяснением, кто должен оплачивать технологический газ, закрытием задвижек и тому подобными радостями. Причем не зимой, а в разгар лета (слушания дела по существу намечены на май).

Кроме того, если стокгольмский суд придет к выводу, что 11,5 миллиардов кубометров газа были неправомерно отобраны \"Нафтогазом\", у оппонентов Тимошенко на Украине появится очень весомый аргумент в подтверждение их тезиса о существовании в руководстве правительства организованной преступной группы. Так, замглавы СБУ Валерий Хорошковский уже заявлял, что это тянет на уголовное дело по статье 191 часть 5 – \"присвоение собственности в особо крупных размерах\".

Словом, перспективы для Тимошенко открываются весьма мрачные.

Продолжим?

Видимо, понимая это, она уже сделала ряд примирительных заявлений в адрес Москвы, а ее советник по энергетическим вопросам Александр Гудыма даже предложил России создать консорциум (50 на 50) по использованию недостроенного газопровода \"Долина-Богородчаны-Ужгород\". Но в ответ МИД РФ лишь процедил, что украинская сторона уже доказала свою недоговороспособность.

Так ли это на самом деле, могут показать итоги начавшихся 27 марта в Москве переговоров по техническому соглашению об условиях транзита российского газа в Европу. Битва будет жаркой: именно этот документ, в числе прочего, регулирует источники и правила использования технологического газа.

Поэтому исход переговоров должен прояснить, осталась ли возможность компромисса или война будет продолжаться до победного конца.

Яковина Иван

http://www.lenta.ru/articles/2009/03/27/revenge/

60 років операції \"Прибой\" - масової депортації жителів країн Балтії у Сибір.

У зв\"язку із чим Президент Медведєв зробив чергове сумнівне нагородження.

Василь Коломацький
КОБЗА
------------------------------------

60-летие операции \"Прибой\"

60 лет назад, в конце марта 1949 года началась депортация жителей оккупированных Латвии, Литвы и Эстонии в Сибирь. Операция “Прибой” - так назвали насильственное выселение десятков тысяч латышей, литовцев и эстонцев. В странах Балтии на этой неделе вспоминали жертв депортации.

В России о траурных мероприятиях молчали, только общество “Мемориал” обнародовало документ, о котором речь пойдет чуть позже. Зато вспоминали Арнольда Мери, которого в Эстонии обвиняют в участии в геноциде. 89-летний Мери скончался вечером в пятницу. В марте 1949 года он был первым секретарем ЦК комсомола Эстонии, и согласно обвинению, принимал участие в подготовке к высылке 250 жителей острова Хийумаа в Новосибирскую область. Законодательство Эстонии расценивает подобные преступления, как не имеющие срока давности. В России Мери считают героем, и президент Медведев посмертно наградил его Орденом почета.

Газета “Таймс” в материале, посвященном годовщине депортации, приводит слова бывшего министра иностранных дел Латвии Сандры Калниете, которая родилась в Сибири, ее отец и мать познакомились в ссылке. “То, что произошло 60 лет назад, в Латвии известно всем, потому что нет ни одной семьи, которую бы ни коснулись принудительные переселения”, - говорит Сантра Калниете.

Глава научных программ Музея оккупации Латвии профессор Генрих Стродс в 1949 году был студентом исторического факультета латвийского университета, жил в Риге.

- Как сегодня помню, огромный шум, когда чекисты ломали дверь, потому что, видимо, в дом их не пускали. Меня лично это не коснулось, но мои родственники были выселены. Не знаю почему, они не участвовали ни в каких политических действиях, просто кому-то не понравились.

Историк, автор книги “Прибалтика и Кремль” Елена Зубкова пишет в ней о том, что операция “Прибой” была \"крупномаcштабной акцией по советизации балтийских стран\". Как именно выглядел этот план, и как отбиралась люди, подлежащие депортации?

- “Операция “Прибой” была не первой операцией по депортации населения из прибалтийских республик. Собственно говоря, все началось в 1941 году, когда буквально за неделю до начала войны была проведена первая массовая акция по депортации из Литвы, Латвии и Эстонии. В 45 году депортации продолжились, как правило, из Литвы, и они имели военный след. Очень крупная операция была проведена в марте 1948 года, ровно за год до акции, о которой мы с вами говорим. Называлась она тоже не очень витиевато, примерно так же, как операция “Прибой”, - почему-то ее назвали операция “Весна”. Наверное, потому что она приходилась на март. Операция “Весна” касалась только Литвы, тогда было депортировано 40 тысяч человек, хотя данные еще неполные, и они будут, наверное, уточняться.

Через год была задумана новая, наверное, самая крупномасштабная акция такого рода – операция “Прибой”. Цифры до сих пор достаточно неточные, такова была статистика МВД, статистика органов госбезопасности. Но цифры получаются все равно огромные: в целом из трех балтийских республик в ходе операции “Прибой” было выселено практически сто тысяч человек. Я знаю, что мои коллеги, которые работают над этой проблемой в Литве, Латвии и Эстонии, еще эту цифру будут уточнять, и она, скорее всего, будет увеличиваться. Хотя, с моей точки зрения, и сто тысяч, конечно, - цифра колоссальная.
В целом из трех балтийских республик в ходе операции “Прибой” было выселено практически сто тысяч человек
Казалось бы, в Советском Союзе сценарий такого рода акций уже был отработан до мелочей. В январе 1949 года появилась секретное постановление Совета министров Советского Союза, которое называлось “О выселении из Литвы, Латвии, Эстонии семей кулаков, пособников бандитов и так далее”. Потом после этого постановления уже конкретный сценарий депортации разрабатывался структурами, которые непосредственно отвечали за ее проведение - это Министерство внутренних дел и Министерство государственной безопасности. Соответствующие приказы министров появились в январе и марте, то есть акция долго готовилась. После этого составлялись списки депортированных, списки уточнялись. И эти три месяца были использованы на то, чтобы составить списки, чтобы подготовить эшелоны и машины. После этого акция и состоялась.

- Господин Стродс, Елена Юрьевна назвала число высланных. Может быть у вас есть уточнения? И известно ли, сколько погибло по дороге и сколько погибло в ссылке?

- Да, в прошлом году Музей истории Латвии издал списки выселенных - 44271 человек. По каждому человеку составлялись документы и в компьютер вводились анкеты по 26 вопросам. Погибли по дороге 220 человек, в основном дети и люди старше 80 лет. Были вывезены в основном латыши - 95% латышей, хотя в Латвии латыши составляли менее 50% населения. Русских выселили меньше. Интересно, что ни один член ВКП(б) не был вывезен. Правда, один был вывезен в Сибирь, но его вернули обратно на третьи сутки. 156 комсомольцев вывезли вмеcте с родителями.

К 60-й годовщине операции “Прибой” правление общества “Мемориал” обнародовало документ, в котором рассматривает вопрос, - как расценивать события тех лет с юридической точки зрения. Это важно, поскольку сейчас возбуждено несколько уголовных дел в отношении организаторов репрессий или причастных к ним. Конечно, самое громкое дело – дело Арнольда Мери, который скончался в пятницу. В Эстонии он обвинялся в геноциде и в военных преступлениях. Правление “Мемориала” пришло к такому выводу:

\"Имеется достаточно оснований утверждать, что депортация была с точки зрения международного права преступлением против человечности. И поэтому привлечение к уголовной ответственности лиц, в отношении которых есть подозрение о соучастии в депортации из прибалтийских республик СССР в марте 1949 года, вполне правомерно. Так же правомерно привлечение к уголовной ответственности лиц, подозреваемых в соучастии в подобных преступлениях, совершенных на территории других республик бывшего СССР. Сам факт привлечения к уголовной ответственности гражданина Эстонии Арнольда Мери является правомерным. Однако предъявление ему обвинения не в преступлении против человечности, а в геноциде и военном преступлении, с нашей точки зрения, юридически несостоятельно\".

- Господин Стродс, вы согласитесь с этим выводом? Какая классификация правильная – геноцид или преступление против человечности? И есть ли подобные дела в Латвии?

- Точно ответить не могу. Но по постановлению латвийского парламента 25 марта каждого года названо днем памяти жертв коммунистического геноцида. В Латвии по преступлениям за геноцид осуждено до сих пор шесть человек, в том числе министр госбезопасности Альфонс Новикс.

Вот некоторые детали дела Арнольда Мери. По данным следствия, при участии Мери были высланы 13 престарелых людей в возрасте старше 75 лет, из которых 11 умерли, а также более 60 детей в возрасте до 12 лет. Арнольд Мери не щадил даже младенцев. 25 марта организаторы депортации явились в больницу за 22-летней Ыйе Ояээр и ее родившейся накануне вечером дочкой. Живущая сейчас в доме престарелых Ояээр, дочь которой умерла спустя полтора года в Сибири, хорошо помнит, что именно Арнольд Мери стоял в ногах ее кровати и, несмотря на протесты русского врача, увез ее с собой. Сам Мери утверждал, что его миссией было лишь наблюдение за соблюдением законности при депортации и пресечение злоупотреблений.
По данным следствия, при участии Арнольда Мери были высланы 13 престарелых людей в возрасте старше 75 лет, из которых 11 умерли, а также более 60 детей в возрасте до 12 лет
- Елена Юрьевна, что вы скажете об этом деле?

- В акции по депортации участвовали сотни человек. Как правило, это были люди, так или иначе облеченные властью, секретари горкомов, райкомов, обязательно в этом участвовали. Я уже не говорю о чиновниках, о функционерах из Министерства внутренних дел и государственной безопасности. То есть так работал механизм. В этой связи у меня всегда возникает вопрос: почему за такого рода преступления, а это было преступление против человечности, отвечает или должен был отвечать один человек - Арнольд Мери? Такая постановка вопроса меня просто не устраивает.

- Может, просто потому, что он дожил до наших дней?

- Не он один дожил до наших дней. Как мне представляется, Мери в данном случае была очень удобная фигура, чтобы из этого процесса извлечь определенные политические дивиденды. Очень серьезная история, очень трагичная история, в этом надо серьезно и долго разбираться, причем разбираться нескольким сторонам. Поэтому у меня к делу Мери очень двойственное отношение.

- В конце 1951 года Мери исключили из партии, лишили звания героя Советского Союза и других наград. ЦК посчитал, что его участие в депортации эстонцев в Сибирь было слишком пассивным. Я бы хотел спросить Елену Юрьевну о процессах реабилитации и возвращения высланных. Как они проходили в конце 50-х и все ли тогда смогли вернуться?

- У нас больше говорится о самой акции депортации. А что было потом, а что было вообще с этими людьми, которые вынуждены были начинать жизнь сначала совершенно на новом месте, а потом возвращаться? Этот процесс протекал, между прочим, по-разному в Латвии, в Литве и в Эстонии. Как известно, этот процесс стартовал после смерти Сталина, примерно с 1955 года начали готовиться первые документы. Но проходило это мучительно, то есть до 1958 года власть не могла решить, каким образом реабилитация должна проходить.

Возникала масса имущественных, политических, вопросов - принимать всех или не всех, как делить депортированных на благонадежных и неблагонадежных. И в данной ситуации очень многое зависело от позиции республиканских властей, коммунистической власти в Литве, Латвии и в Эстонии. В Литве и Эстонии этот вопрос был решен, как правило, в пользу реабилитированных. То есть тогда лидеры этих республик действительно высказывались за то, чтобы принять всех депортированных обратно. Единственный вопрос, который возникал в этой связи, это был вопрос о возвращении имущества. Здесь были большие проблемы. А власти Латвии в данном случае категорически возражали против возвращения депортированных, аргументируя свою позицию тем, что в ходе депортации, как правило, были выселены люди политически неблагонадежные, даже враги, и если они вернутся, то это дестабилизирует ситуацию в республике.

И потом эта карта еще очень долго разыгрывалась. Например, когда первым секретарем латвийского ЦК стал Пельше, он буквально терроризировал Москву своими просьбами увеличить численность органов МВД или госбезопасности, мотивируя свою просьбу тем, что вернулись из депортации бывшие так называемые националисты, и теперь республиканские власти не знают, что с ними делать.

- Господин Строде, а возникали ли у вас проблемы с изучением материалов тех лет?

- Я очень благодарен русским историкам и архивистам. Я в 1994 году работал в Москве в военном архиве, и там мне дали возможность ознакомиться с делом об этой операции. Я ездил много раз в Россию, работал с материалами о советских партизанах, национальных партизанах. Но в 2007 году мне визу не дали. Я не был членом коммунистической партии и теперь ни в какой партии не работаю, только наукой занимаюсь, но вот сейчас, хотя был вызов Института всеобщей истории в Москве, мне визы не дали. Причем, никакого объяснения не было.

- Елена Юрьевна, как Академия наук, российские историки реагируют на такие действия, когда их коллегам не позволяют приезжать в страну?

- Мне очень жаль, что получилась такая ситуация. Я, откровенно говоря, о ней не знала. У меня такое впечатление, что чиновники, которые принимают такие решения, даже не знакомы с работами того историка, которому они отказывают в визе. Мне очень жаль, что политика постоянно вмешивается в научный процесс. Нам на самом деле нужно чаще встреться друг с другом, чаще обсуждать такие вопросы. И как показывает опыт, такого рода встречи очень много дают и российской стороне, и латвийской стороне, и эстонской, и литовской.

http://www.svobodanews.ru/content/article/1563837.html

Рожнатовський Б.М.,
кандидат історичних наук, доцент,член ревізійної комісії Київського міського
об`єднання ВУТ \"Просвіта\" ім. Т.Шевченка
нагороджений медаллю \"Будівничий України\"
ВУТ \"Просвіта\" ім. Т.Шевченка


КОДЕКС УКРАЇНЦЯ


ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ


1. Українці стали ганьбитися своєї національної належності та свого українського етнічного походження.
2. Українці не ображаються й сприймають за не злий жарт, коли їх називали як колись малоросами а тепер хохлами, а дехто взагалі думає, що він є не українцем а хохлом, особливо там, де є засилля не українців.
3. Українці не можуть і не вміють в дискусіях захистити свою націю, свою землю, свою державу.
4. Українців сприймають звичайний патріотизм, що притаманний багатьом народам як крайній націоналізмі у зв`язку з цим іноді побоюються визнавати себе патріотами.
5. Українці найбільше потерпають від нападів на свою українську незалежну державу, оскільки її недруги виставляють нашу незалежність як причину безладдя в країні.
6. Настав час нагадати українцям, хто вони, \"чиїх батьків вони діти\" й винести на загальний розсуд питання: чи мають вони право на гідне місце у своїй та світовій історії та перспективу свого сучасного гідного життя?



Я - українець


1. Я національно свідомий українець.


2. Я - унікальне космічне явище - бо в космосі більше такого, як я, не існує.


3. Я - планетарне явище, бо на маю своє місце під сонцем та своє географічне положення на моїй планеті.


4. Я проживаю на території, яка завжди була землею моїх предків, тому є вона моєю.


5. Я визнаю, що це моя рідна земля.

6. Я почуваю себе на своїй землі, як у себе у власній домівці, бо як відомо \"у своїй хаті - своя правда\".


7. Я переконаний, що мої предки нікуди з цієї землі не зникали, вони були тут вічно.


8. Я визнаю назву моєї давньоукраїнської держави - \"Русь\" з столицею у Києві.


9.Я не визнаю назви моєї прабатьківщини \"Київська Русь\", бо такої країни не існувало.


10.Я сповнений гордості за те, що моєю землею течуть води старого Дніпро-Славута, він був завжди.


11. Я гордий тим, що на Дніпрі стояв й донині стоїть стольний град Київ.


12. Я відчуваю серцем, що це моя духовна столиця.


13. Я гордий тим, що моя столиця є матір`ю всіх городів руських - цю аксіому сприймаю не тільки я.


14. Я розумію, що мій народ - це не брат деяких народів, а - батько та мати багатьох народів.


15. Я сповнений гордості за те, що мої предки вистояли, адже до них на цю землю приходили не тільки гості, та й ті не завжди з добрими намірами, але й завойовники.


16. Я горджуся тим, що багато хто з них, гостей чи завойовників, сприйняли мою культуру, звичаї та традиції, асимілювалися й з часом також стали українцями.


17. Я поважаю ті етноси, які мають, чи не мають свою прабатьківщину але в силу природної міграції чи історичних обставин опинилися на моїй землі.


18. Я схиляю голову перед тими, хто незалежно від своєї національної належності, проживаючи на моїй землі, визнає мене українцем, мої традиції та звичаї й дбає про мою Батьківщину, як про свою рідну.


19. Я визнаю свій етнос - як однорідний позасвідомий стан людського організму.


20. Я гордий тим, що мій етнос, який сформувався ще в сиву давнину, доріс через лихоліття до найвищої стадії існування людства - нації.


21. Я гордий тим, що моя нація дала назву моїй державі.


22. Я належу до української держави яка має назву - Україна.


23. Я проживаю в українській унітарній державі й за своїм станом у своїй державі не поступаюсь німцям, полякам, французам і іншим, які також дали назву своїм державам за назвою своїх національностей.


24. Я належу до титульної нації, адже на титульній сторінці мого \"Основного закону - Конституції України\" викарбувано ім`я держави, яка носить ім`я моєї нації.


25. Я знаю, що назву \"Україна\" моя земля отримала ще за часів давньоукраїнської держави - Русі, про що згадується у давньоукраїнських літописах.


26. Я визнаю расу як загально ант ропо-біологічну різновидність. людства.


27. Я поважаю людей кожної раси та національності.


28. Я, як українець, належу до спільної європеоїдної раси.


29. Я належу до індоєвропейської мовної сім`ї


31. Я, як українець, за своїм мовним походженням належу до слов`янських мов і їх східно- слов`янської гілки, де моя мова мала місіонерський характер


32. Я належу до української етнічної нації й поняття «нація» розумію як духовно-біологічно-соціальну спільноту людей, що бере походження від мого етносу, який сформувався в доісторичні часи.


33. Я розумію, що найбільшою ознакою моєї належності до української етнічної нації є мова.


34. Я люблю свою мову, бо вона найкраща у світі.


35. Я гордий тим, що моя мова не вмерла і через лихоліття розвивалась разом з моєю нацією.


36. Я поважаю інші мови і горджуся тим, що знаю не тільки свою, українську, але й інші мови.


37. Я - багатомовний, і саме через це знаю та поважаю інші нації і причетний до культури цих народів.


38. Я не визнаю двомовності в нашій державі, бо це не двомовність, а прикрита одномовність але не для моєї мови. Державна мова в моїй унітарній українській державі повинна бути одна а для розвитку інших мов повинно бути створене законодавче поле.


39. Я розумію, що багато моїх побратимів-українців проживають на своїх етнічних землях за межами моєї Батьківщини.

40. Я не претендую на повернення цих земель в лоно України, бо це суперечить Конституції моєї держави.


41. Я знаю, що у світі розсіяно багато моїх земляків.


42. Я хочу допомогти розвиватися їм, як українцям, духовно та матеріально.


43. Я не хочу, що б їх там зневажали та кривдили і щоб вони були там ізгоями.


44. Я запрошую повернутися до лона своєї Батьківщини всіх українців, що опинилися за її межами.


45. Я не заперечую, щоб українці у інших землях дбали про добробут тих держав, де вони проживають постійно, бо від добробуту тих держав залежить також їх достаток.


46. Я хотів би лише одного, щоб ті українці не забували, \"чиїх батьків вони діти\".


47. Я не хочу їхати до чужих земель на заробітки і своєю працею збагачувати інші народи та держави.


48. Я все повинен зробити, щоб у моїй державі українцям жилося так же гарно як у інших державах живеться корінним націям.


49. Я ціную Свободу і незалежність своєї Батьківщини, яка дісталась мені без краплини крові та навіть поту.


50. Я схиляю голову, вшановуючи пам`ять мільйонів героїв попередніх поколінь, що боролися за незалежність моєї Батьківщини.


51. Я захоплююсь сміливістю та відчайдушністю, з якою герої йшли на боротьбу за долю своєї Батьківщини.


52. Я розумію, що ціною свого життя вони пробуджували і підтримували національну свідомість українців.


53. Я хочу й маю право знати свою правдиву історію, якою б вона не була, без замовчувань, приховувань, перекручень та фальсифікації.


54. Я підтримую кожну теорію походження свого етносу, якою б фантастичною вона не здавалась, і відмовлюсь від неї лише тоді, коли наукою буде доказано, що вона не має право на існування.


55. Я хочу, що б у широкому розумінні історії мого етносу та держави не залишалося білих плям, адже ними ніхто й ніколи серйозно не займався.

56. Я віруюча і богобоязна людина.


57. Я виконую 10 заповідей Закону Божого.


58. Я боюсь зігришити у своєму земному житті.


59. Я християнин за своїм релігійним віруванням.


60. Я, як християни, належу до української церкви східного обряду.


61. Я мав з початку свого існування свою національну церкву та написані давньоукраїнською книжною мовою Біблію та богослужбові книги.


62. Я за створення в Помісної української християнської церкви, для діяльності якої створені передумови, адже Київський патріархат має богослужбові книги українською мовою.


63. Я поважаю інші релігії та конфесії, що діють в Україні.


64. Я маю свої українські національні традиції, які передавалися від покоління до покоління.


65. Я маю звичаї мого народу, якими я відрізняюсь від інших народів.


66. Я маю свої обряди, завдяки яким звичаї та традиції набувають національних ознак.


67. Я сповідую моральні цінності мого народу, які формувалися віками та знайшли перше узагальнення у \"Повчанні дітям\" Володимира Мономаха.


68. Я хочу жити в законослухняній державі, признаю звичаєве право, як основу законодавства моєї держави, що сягає сивої давнини й було зведено у першу збірку писаних законів, яка отримала назву \" Найдавніша правда\" або \"Правда Ярослава\".


71. Я хочу жити в українській національній державі.


72. Я прагну до створення справді вільної, справді незалежної, справді соборної, справді суверенної, справді національної держави і визнаю це як національну ідею мого народу.


73. Я не тільки творю національну ідею але й буду боротися за її здійснення.


74. Я бачу мою державу справді незалежною у творені та захисті своїх національних інтересів.

75. Я бачу свою Україну справді соборну, яка вже існує у зібраних до купи українських землях.


76. Я буду боротися за те, щоб ніхто й ніколи більше не роз`єднав мою Батьківщину.


77. Я не поділяю Україну ні за якими ознаками: різні береги, сторони світу, регіони, бо вона - єдина.


78. Я за українську Україну, для мене Україна - понад усе.


79. Я маю право називати себе українським націоналістом бо я люблю свою Батьківщину Україну, свій народ та інші народи і нації, що проживають на моїй землі.


80. Я підтримую гасло \"Україна для українців\", а для кого ж ще?


81. Я вважаю українцями й інші нації і народності, хто тут проживає й дбає про добробут нашої унікальної держави.


82. Я впевнений, що тільки я, в першу чергу, повинен дбати про свою Україну.


83. Я повинен для досягнення своєї мети - побудови дійсно вільної, незалежної, соборної, суверенної держави маю
відновити нашу колишню славу.


84. Я повинен не допускати ледарювання.


85. Я повинен відмовитись від суцільного свята, що руйнує й деградує мою націю.


86. Я повинен відновити навички працьовитої людини.


87. Я хочу невпинно працювати для блага мого народу.

88. Я хочу святкувати тільки великі релігійні, традиційні, календарні та державні свята і значні події у моїй державі.


89. Я, задля досягнення національної ідеї, повинен відмовитись від шкідливих звичок: пияцтва, куріння, наркотиків, моральної розпусти та ін., що руйнують не тільки мою душу але й тіло.


90. Я повинен відновити свою любов до своєї землі загалом а також до конкретної ділянки, щоб вона додавала до столу мені та моїй рідні екологічно чисті продукти. Це є запорука фізичного здоров`я нації.


91. Я повинен відновити славу бережливого, хазяйновитого господаря.


92. Я зобов`язаний відродити присутню моїм предкам гостинність.


93. Я зобов`язаний відродити історичну пам`ять про свій родовід.


94. Я повинен дбати про продовження свого роду.

95. Я потерпаю від того, що в моїй українській державі частина влади є корумпована а значить не українською.


96. Я повинен зробити все, щоб у майбутньому влада у моїй державі завжди була українською.


97. Я переконаний, що не всі українці ще дбають про свою державу.


98. Я знаю що дехто з українців належить до українців, про яких сказав Великий Кобзар, що вони \"гірше ляха Україну розпинають\".


99. Я готовий повторити, якщо треба долю мільйонів українців, які боролися за Україну.


100. Я пишаюся тим, що Я українець, що Я живу у цій. Богом нам даній прекрасній землі.

Із редакційної пошти.

Василь Коломацький
КОБЗА
-----------

Міжнародне агентство «Україна-Русь», провідний український туроператор з культурного туризму, люб’язно пропонує Вашій увазі наступні тури в Україну:
КУЛЬТУРНО-ПІЗНАВАЛЬНИЙ ТУР, який складається з п’яти тематичних маршрутів, зокрема: «Київ – колиска давньоруської культури», «Крим – туристична «Мекка» України», «Львів – архітектурна перлина Європи», «Одеса – Чорноморська Пальміра», «Чернігів – давнє місто-музей».
АРХЕОЛОГІЧНИЙ ТУР, який складається з шести спеціалізованих маршрутів, зокрема «Археологічні культури на теренах України», «Подорож у світ трипільської культури», «Античні міста Північного Причорномор’я», «Золото скіфів», «Міста Київської Русі», «Печерні міста середньовічного Криму».
АРХІТЕКТУРНИЙ ТУР, який складається з шести спеціалізованих маршрутів, зокрема «Замки і фортеці», «Культова архітектура Київської Русі», «Музеї народної дерев’яної архітектури», «Палаци і парки», «Пам’ятки цивільної архітектури», «Храми і монастирі».
МИСТЕЦТВОЗНАВЧИЙ ТУР, який складається з чотирьох тематичних маршрутів, зокрема: «Мистецтво Київської Русі», «Народне мистецтво українців», «Образотворче мистецтво», «Балетне та оперне мистецтво».
ЕКОЛОГІЧНИЙ ТУР, який складається з двух спеціалізованих маршрутів, зокрема «Загадковий Чорнобиль» та «Заповідний Крим».
ТУР ДЛЯ ГУРМАНІВ - тур знайомить з неповторним колоритом і високими смаковими якостями української кухні, яка є невід’ємною складовою національної культури українського народу.
ВИННИЙ ТУР - тур знайомить з найстарішими та найвідомішими виноробними центрами у Північному Причорномор’ї. Тур передбачає відвідання виноградників і виноробних підприємств всесвітньо визнаних марок, зокрема в Криму - «Новий свет», «Массандра», «Сонячна Долина», «Золота Балка», «Інкерман» і науково-дослідного інституту «Магарач» - та в Одеському регіоні – «Французький бульвар», «Шабо», Інституту виноградарства та виноробства імені В.Є.Таірова.
ІНСЕНТІВ та ПОСТКОНГРЕСНИЙ ТУР, який складається з чотирьох тематичних маршрутів, зокрема: «Золотоверхий Київ», «Неповторна Одеса», «Принадлива Ялта», «Чарівний Львів».
МІЛІТАРНИЙ ТУР, який складається з шести спеціалізованих маршрутів, зокрема «Українське козацтво», «Запорізька Січ», «Національно-визвольні змагання 1648-1657 рр.», «Полтавська битва 1709 р.», «Кримська війна 1854-1855 рр.», «Друга світова війна 1939-1945 рр.»
ПРИРОДОЗНАВЧИЙ ТУР, який складається з семи спеціалізованих маршрутів, зокрема: «Біосферні заповідники», «Ботанічні сади», «Дендрологічні парки», «Національні природні парки», «Пам’ятки природи», «Пам’ятки садово-паркового мистецтва», «Природні заповідники».

Якщо Вас зацікавили наші пропозиції, просимо за більш детальною інформацією щодо програм та умов поїздок звертатися до Департаменту іноземного та корпоративного туризму агентства Україна-Русь.
Контактна особа - Олександра Таран, менеджер
e-mail: agency@ukr-rus.kiev.ua
тел./факс: 380 44 483 0512/ 2374
ISQ: 474 295 889

На веб-сайті агентства за адресою www.ukr-rus.kiev.ua Ви зможете ознайомитися з іншими спеціалізованими маршрутами культурної спадщини України, а також оригінальним пакетом українських турів «Мальовнича Україна» та інклюзивним східнослов’янським культурним маршрутом «Слов’янський вінок»

Тепер зрозуміло де замовлялася чорнуха, видана Черномирдіним в \"Комсомольській правді\". Тут і орден за \"большой вклад в укрепление международного авторитета России\" наспів.

Сміх та й годі!

Василь Коломацький
КОБЗА

------------------------

Медведев наградил Черномырдина орденом

Президент России Дмитрий Медведев наградил посла России на Украине Виктора Черномырдина орденом \\\"За заслуги перед Отечеством\\\" I степени, сообщает РИА Новости.
Сообщается, что Черномырдин награжден за \\\"большой вклад в укрепление международного авторитета России\\\". Он является послом России на Украине с 2001 года. В период с 1992 по 1998 год он возглавлял правительство РФ.

Виктор Черномырдин также является кавалером ордена \\\"За заслуги перед Отечеством\\\" II и III степеней и орденом дружбы за укрепление сотрудничества между Украиной и Россией. Орден \\\"За заслуги перед Отечеством\\\" занимает второе место в иерархии государственных наград после ордена Святого апостола Андрея Первозванного.

http://www.lenta.ru/news/2009/03/24/order/

Президент Росії Дмитро Медведєв нагородив посла Росії в Україні Віктора Черномирдіна орденом \"За заслуги перед Батьківщиною\" першого ступеня.

Про це у вівторок повідомляє РИА Новости з посиланням на прес-службу Кремля.

В указі президента, зокрема, говориться, що Черномирдін нагороджений за великий внесок у зміцнення міжнародного авторитету РФ.

У той же час на самому сайті Кремля цей указ не опублікований.

Як відомо, останнім часом неодноразово з\'являлися чутки про можливу відставку Черномирдіна з посади посла.

Називалася навіть кандидатура губернатора московської області Бориса Громова. Однак Черномирдін залишається на своїй посаді.

http://www2.pravda.com.ua/news/2009/3/24/91931.htm

Стаття та лист постійного дописувача сайту пана Володимира Сиротенка із Львова. Є ще люди старого гарту - пасіонарні інтелігенти.

Василь Коломацький
КОБЗА
----------------------------

Шановні колеги!

Настала весна.

Тяжка весна, адже що б не обіцяв уряд селянам, це так і залишиться обіцянками-цяцянками. Між урядом і селом величезна валка ненажерливих посередників, які вкрадуть все, що виділено для села, а знахабнілі банкіри шаленими відсотками загонять у боргову яму.

Зграя кланів украла у народа все - заводи, зеемлю, достойне життя. Народ доведений до стану, який в нас був у 1917, чи в Німеччині під час Веймарської Республіки. Думаю, ви пам\'ятаєте, чим це все завершилось. ! не треба марити українською менатльною терплячостю. І Кіндрат Булавін, і Степан Разін, і Омельян Пугачов були українського походження. Український менталітет - коліївщина. Авангардом коліївщини були селяни. То ж щоб селянин не спалив цю, чужу йому нині Уркаїну, треба щоб він мав можливость не тільки мати землю, а й мати прибуток з тієї землі.От про те, як це зробити я і пишу вже майже 2 десятка років. Деякі з цих статей я помістив на сторінці http://sirotenko.at.ua/publ/ Та, на жаль,на місті могутніх підприємств, яки були обличчям радянської України зараз пустош, або багатоповерхівки розважальних центрів. То ж змінились постачальники обладнання. Про них я і розповідаю в цій статті.Вона разбита на 3 частини, щоб можно було опублікувати або зразу, або по частинам. І не кажіть, що у Вас нема місця на шпальтах для таких консалтингових статей. У вас же є місце для брехні про Голодомор. Смачно розписувати, як москалі нищили українців, хоч кожен селянин розуміє, що не росіяни нищили українців, а партія нищила незалежного одноосібника. То ж і відмова у друку цього матеріалу буде означати, що партія, яка вас фінансує, так само хоче знищити незалежного селянина і зробити його покірним кріпаком.

Поскільки я абсолютно не довіряю абсолютно всій нинішній владі, а ви ж теж влада, то російський переклад направляю в Білоруські, Казахськ і російські видання. Адже я все ще себе відчуваю громадянином Великої Держави, а не кріпаком з Хорунжовки.

к.т.н.Володимир Сиротенко(Вербицький)

Правнук автора \"Ще не вмерли України\"

P.S.Про історію створення Гімну є на сторінці http://sirotenko.at.ua/publ/



ГОЛОВНЕ НЕ ТЕ, ЩО МАЄШ ЗЕМЛЮ, А ТО, ЩО МАЄШ Із ЗЕМЛІ.
1
Я 30 років займався агроінжінірінгом. Ставив в селах переробні підприємства. Спочатку ставив їх для впровадження своїх безвідходних комплексних технологій переробки сільгочпсировини. Але з 1994 р. в Україні з\'явилися Укази, Закони і Постанови, з численними підзаконними актами, які зробили скотарство збитковим, знищили колективну форму власності і разом з тією колективною власністю зникли і могутні ферми з багатотисячним поголів\'ям худоби. Мої безвідходні технології передбачали доопрацювання відходів різних переробних цехів в повноцінні кормосуміші. Не стало худоби – не стало і потреби в кормосумішах. Тому почав просто ставити окремі малі різнопрофільні сільгосппідприємства, а про відходи вже турбується сам власник.На жаль, фермери вже не мають потрібних коштів, щоб поставити навіть мале переробне підприємство. Хазяї ж агрофірм перетворилися на панів, нещадно експлуатуючих пограбованих ними селян і головний їх принцип – обдурити. У тому числі і тебе. Опишу на конкретному прикладі.
Навесні 2001 мій хороший знайомий, ректор Львівського агроуниверситета академік Володимир Снітінський, попросив допомогти приятелеві його юності, голові концерну “Симекс” Володимиру Марківському налагодити агропереробку. Що ж, влітку, за свій рахунок, виїхав в його господарство і детально вивчив стан справ.
Концерну віддали свої паї селяни з 5 сів Липовецкого району Вінніччини. За часів німецької окупації звідси вивозили чорноземи – настільки родючими були тут грунти. Що ж, і нині тут урожаї, не дивлячись на майже повну відсутність органічних добрив і мізер хімічних, досить пристойні – по 30 цн/га пшениці і ячменю. Тут навіть зберегли сівозміни, не винищили маточне поголів\'я худоби, як в більшості господарств України. Сам шеф повністю розділяв мою ідею, що головне не в тому, скільки маєш землі, а в тому, що і скільки маєш з .з тієї землі. Заявляв, що розуміє - для того, щоб щось мати із землі, а не тільки витрачатися на неї, потрібно налагодити власну переробку. Ось для цього я йому і був потрібен. Що ж, дав я йому потрібні рекомендації. По-перше порекомендував поміняти культуру землекористування. Від просапної системи, коли левову частку займає озима пшениця, перейти до сидеральної. З перевагою у сівозмінах масляничних сидератиків, у якості яких рекомендував рапс, масляний льон і масляну редьку. Адже вони дають не тільки зелені добрива, але і сировину для отримання олії. До того ж поряд в Івано-Франківську інститут хрестоцвітних культур, який може забезпечити не тільки високоякісним насінням безурокового рапсу, але і іноземним ринком збуту. Оскільки рапс надзвичайно схильний до захворювань і в сівозміні бере участь не частіше раз на 4 роки, то і замінюється він в цей час олійною редькою або олійним льоном.Послухав шеф, погодився, що так буде оптимальне. Але наступила осінь. Їду по полях – скрізь або пара, або озима пшениця. Рапс або масляну редьку так і не посіяли. Питаю у агронома, в чому справа? ” Та, бачите, і рапс олійна редька вимагають витрат ручної праці. Ось люди і пішли до боса з вимогою підвищити розцінки. Та і Ваш Василь Гайдаш з Івано-Франківська за своє насіння запитав ціну, яка не сподобалася босові. Ось і вирішили всі залишити по-старому…
Не рахуючи надбавки на врожайність, я розрахував прибуток, який дасть олія,але ніхто на ті розрахунки навіть дивитися не став. Раз сказав бос – ні. Означає ні!
Що ж, моя справа сільгосппереробка. Босс( на Україні вже давно немає Господарів, тільки – боси) розуміє, що вирощені зернові тільки тоді дадуть прибуток, коли продавати не зерно, а продукти його переробки. Ще в 1998 купив скіольдовський модульний млин, а поляки монтують у нього величезний елеватор з металевими силосами, місткістю 50 000тн. Тільки одне незрозуміло. Устаткування для млина до цих пір лежить в старому зерновому складі, який так і кишить мишами і щурами. А гризуни ой як люблять ізоляцію. Мабуть за 5 років такого зберігання устаткування перетворилося на купу металобрухту – ніхто ж його так і не оглядав, не перевіряв. Навіть фірми, що його продала і зобов\'язувалася змонтувати, вже не існує. Мої хлопці, не дарма звуться українськими Кулібінамі, хоч що змонтують і запустять. Але не сподобалися босові – говорили, що думали, ще й сміли критикувати його дії. Отже відмахнувся бос від ідеї запуску млина, відклавши це на той час, коли поляки завершать елеватор. Але ті поляки під час монтажу підвищили розцінки, бос вперся і роботи застопорилися. До того ж незрозуміло, навіщо така величезна продуктивність елеватора. Залізниці поряд немає, автоперевезення наддороги, а максимальна продуктивність власних полів – до 10 000тн зернових…
Доручив мені бос вкомплектувати пекарню, яку ставить в райцентрі в приміщенні колишнього універмагу. Колись в райцентрі працював хлібозавод споживспілки на 40 т. хлібобулочних виробів на добу. Але підняли ціни на газ, на оренду приміщень і завод, ставши збитковим, збанкрутував. Спочатку бос хотів викупити той завод. Але не зміг знайти із споживспілкою спільної мови, до того ж, поки торгувалися, навіть діжі для тіста розкулачили. Та і я роз\'яснив йому, що той завод з його величезними площами і енерговитратним устаткуванням ніколи вже не дасть прибуток. Ось і переконав його, що краще всього поставити невелику, максимум на 4 тн/ доба пекарню, а вже коли
зросте попит, нарощувати її потужності. А, щоб хліб був конкурентноздатним, поставити все ж таки власний млин. А оскільки він хоче знайти тих фірмачів, які зобов\'язувалися здійснити монтаж скіольдовского модуля, за ті ж гроші, що він виділив на монтаж( $50000) пообіцяв дістати йому не тільки пекарню, але, і млин потрібної продуктивності. Правда, я намагався переконати боса, що краще всього починати не з пекарні, для якої потрібна власна мука, а з крупоцеха, який відразу ж дасть прибуток, на який і можна буде поставити і пекарню і млин. Але бос поставив завдання, – спочатку пекарня, потім млин, а потім вже крупоцех. Що ж, це в Білорусі іноді прислухаються до вчених. На Україні боси чують тільки самих себе і вчений повинен робити те, що йому накаже такий бос. Власне кажучи, я ж не мав нічого ні з прибутків, ні зі збитків господарства. До того ж бос зажадав новітньої інформації не тільки по пекарнях, але і по млинах і крупоцехах. Отже мені випав щасливий випадок, за рахунок боса(адже я по статуту свого Агроінтеху працюю в штаті Замовника), відновити базу даних по виробниках харчопереробного устаткування, об\'їхати для цього підприємства України, побувати у якнайкращих виробників Росії ( у мене з часів СРСР залишився товстенний зошит з координатами кращих виробників Союзу, почало записам в якому я поклав ще перебуваючи на посаді виконуючого обов\'язки головного інженера Раменського м\'ясопереробного підприємства Кремлівської райспоживспілки). Після цих поїздок, вкомплектував я пекарню якнайкращим в Євразії устаткуванням Саратовського НВО “Восход”. Ось тільки неув\'язка вийшла. Основне устаткування виготовляє безпосередньо Саратов, а ось тістомісилки, діжі до них, борошнопросіювач і тістоподільник вони використовують нашого Смелянського машзавода. Ось бос і вирішив заощадити. Купили в Саратові тільки основне устаткування ( печі, розстійну шафу, округлювач і розкаточну машину), за яке його філія в Москві того ж дня знайшла і сплатила 500 000 рублів(86000 гривен) а додаткове устаткування розпорядився купити в Смілі. Поїхав в Смілу, а воно на заводі вже коштувало 12000гривень( у Саратові, за рахунок ранішої покупки. заплатив би 60 000 руб, тобто біля 10 000гр)…
Як бачите, тоді весь комплект коштував менше 100 000гривень, хоч ідентичний німецький тоді пропонували за $500 000! Але так і стоїть устаткування в приміщенні. Це його філія в Москві того ж дня знайшла потрібні 500 000руб. Філії в Україні по цей день не можуть знайти ті нещасні 10 000 гривень, до того ж вартість допоміжного комплекту через рік вже перевалила через 50 000грн. Не тільки на комплект, навіть не зарплату не стало грошей. Адже бос жив за рахунок дешевих кредитів і державних субсидій, які отримуються завдяки другу губернаторові. А губернатора змінили і щезли і субсидії і ті кредити. Довелося босу ліквідовувати своє ТЗОВ Імпекс, яке займалося агросектором. Я так і не отримав зарплату за останній квартал.
Все ж таки моя праця в “ Сімексі” не пропала дарма. Я зміг об\'їздити майже всіх виробників устаткування для переробки сільськогосподарської сировини, відновити мою базу даних виробників і постачальників ссільгосппереробного устаткування, яка налічує 319 об\'єктів.
Я вже майже чверть століття живу у Львові, ситий по зав\'язку “галичанством”. Чудово розумію свого діда – Миколу Вороного, який, вирвавшись з Львова, любив говорити :”Якщо хтось обізве мене патріотом, так і хочеться дати йому в пику!”. Ось і я не патріот, який за долари кричить про свою любов до України. Я –просто українець і тому розповім Вам, як налагодити власну сельхозпереработку з мінімальними початковими витратами і максимальним прибутком. Я вже поставив на Україні кілька десятків різнопрофільних підприємств. По тих замовленнях можна писати історію знищення українського села. Ось візьмемо найбагатші на замовлення 92- 94 роки. Готувалося знищення колгоспів. Диспарітет цін зробив виробництво сільгоспсироаини нерентабельним. Найбільш збитковим стало тваринництво. Найрозумніші голови колгоспів, замість того, щоб збувати худобу перекупникам, кинулися будувати власні переробні підприємства. З-за різкого подорожчання пального, найбільшою популярністю користувалися армійські пересувні забійні пункти МПП- 40, які виїжджали в будь-яку місцевість, розгорталися там за 6 годин і починали забій і первинну переработку40 голів ВРХ або 100 свиней за зміну. Вони в своєму складі мали дизель-електростанцію і холодильну камеру. Відразу заморожували до 5 тн м’яса/доба, і засолювали 40-100 шкур механічного знімання. Окупалися вони менш ніж за місяць, адже ціна їх тоді була всього 28000 гривень( тепер Полтавамаш менше ніж за 3 500000гр такий МПП-40 не виготовить). На жаль наші Замовники спромоглися купити на складах ПРИКВО всього 9 таких МПП- 40. З неймовірними труднощами купили. Зате без ніякої праці все інші МПП-40 купили Росіяни. Та і м\'ясо ті наші Замовники відвантажили не українським споживачам.
Потім почали стрибати ціни на молоко. Терміново почали будувати власні молокопереробні підприємства. За допомогою Черкаського Темпу, єдиного тоді виробника “ мєлешинських ліній” для виготовлення масла перетворенням високожирних сливок, і Дніпропетровського “Каскаду” запустив я 4 міні молокозаводи, які випускали масло і тверді сири. Ледве – ледве ми відбилися від замовлення на створення ліній по виробництву казеїну, які так тоді пропагував Дніпропетровський “Каскад” ( при виробництві казеїну кислотним способом спалюється кислою сироваткою все навколишнє середовище). З тих пір, як знищили колгоспи і вирізали худобу на фермах, Постачальниками молока стали приватні бабусі, які не піклувалися ні про його чистоту, ні про його кислотність, зате не забували додавати води, дай Бог, чистої. Миттєво впала якість масла, а сири почали гнити. Почався божевільний попит на молоковози-очищувачі, виробництво яких наш Карлівський мехзавод передав http://s61.radikal.ru/i172/0903/0f/2337c21d0f21.jpg колись полякам ( Краківська фірма Альма-біс) .Мы, замість того, щоб заготовляти молоко для свого переробного цеху, послали ті молоковози торгувати в місто. Прибуток був хорошим, Адже скуповували молоко по 30-40 коп., а продавали в місті вже не менше ніж по гривні (сам купував молоко з бочок за цією ціною, ще і дякував, адже у бабусь на базарі в немитих пляшках воно коштувало 1,50 гр/літр). Але скоро губернатори і мери спохопилися – заборонили торгівлю не пастеризованим молоком, нехай навіть молоко з тих молоковозів-очищувачів було по бак.забрудненості краще заводського пастеризованого.Довелося везти молоко на свої міні-заводи. Повезли, але за той рік, що вони простояли без молока, устаткування виявилося розкомплектованим і розікраденим. Керівники тих колишніх колгоспів, тепер КСП, поспішили позабирати виручку від торгівлі молоком і всі четверо змінили місце роботи…
Потім наступив короткий період, коли дозволили робити спирт на давальницькій основі. Поступили замовлення на горілчані лінії. Зробив на свою голову таку лінію на Тернопільщині. Зробив там декілька гірких настоянок по рецептурі свого далекого предка, побратима Шевченка – Віктора Забили. Заплатили гонорар мені тією настоянкою. Дружина і близькі друзі трохи не стали алкоголіками. Слава богу ті давальницькі умови швидко припинили і більше замовлень на горілку не поступало. Саме з того часу і почалися замовлення на млини і крупоцехи. При чому, як я не переконував господарів, що млин рентабельний тільки тоді, коли завантажений не менше як 180 днів на рік, ставили млини мінімальною потужністю 15 тн/доба, маючи лише річний 100 тонний запас свого зерна, а потім ганяючи по лініях з могутнім устаткуванням, лантух-другий давальницької пшениці. Ось і не дивно, що в даний час працюють мої млини лише там, де є зерносховища і достатня сировинна зона.
11
Прийшов час розповісти, з чого найвигідніше починати зернопереробку, і повідати про наші кращі заводи - виробників устаткування, поділитися враженням від їх відвідин.
Ми вважаємо, що живемо в ринкових умовах і наше життя підкоряється законам ринку. А це означає, що вирощувати потрібно те і за такою ціною, як вимагає споживач. Але у нас покупець, це переважно не споживач, а перекупник. Не споживач, а перекупник купує у Вас борошно і додає на нього свої накрутки. Споживач у нас давно вже за межею бідності і ті накрутки йому не по кишені. А це означає, що ми повинні випускати продукцію, яка має найкоротший шлях до споживача, мати власну роздрібну торгову мережу, в крайньому випадку, власну реалізацію “з коліс”. Якщо подивитеся на наші базари, то таким умовам відповідають два види продукції – крупи і олія. Мало того, хай соняшник в сівозміні на одних і тих же площах вирощується тільки через 7 років, то рапс і олійну редьку й олійний льон можна вже сіяти через 4, 3 і 2 роки!До того ж льончяну олію з руками видірвуть!...
. І круп\'яні культури, і олійні культури перед переробкою потрібно очистити, а при необхідності підсушити. Тобто, первинну обробку і зберігання можна здійснювати в одному і тому ж переробному комплексі. Отже почнемо з організації очищення, сушки і зберігання зерна і олійного насіння. Звичайно, оптимальними для очищення зерна будуть зерноочисніустановки «Універсал»,http://s46.radikal.ru/i113/0903/8e/a8429cfd20d7.jpg, якщо збереглися Якщо їх вже немає, то можна вибрати зерноочисне устаткування Луганського НПФ “Аеромех», Хорольського і Карлввського машзаводів і ще десятку заводів. Для сушки зерна і олійних, оптимальною була б пересувна сушарка www.reel.ru/upload/agrezprt75me.jpg компанії «AGREX Spa». Та вони стоять стільки, що простіше домовитися з Київською компанією «Канта» і поставити зерносушильный комплекс http://i059.radikal.ru/0903/b8/8274cdadd6b9.jpg або купити у Одеського продмашу їх зерносушарку .http://i050.radikal.ru/0903/92/79e4b8cb3141.gif Якщо старі колгоспні зерносховища у Вашому селі давно вже без дахів, то краще всього зерно зберігати в гнучких силосах – це, власне кажучи, величезний пластиковий мішок http://i052.radikal.ru/0903/03/710c129f782d.jpg матеріал якого вологонепроникний і не пропускає СО 2. Шкода тільки, що наш знаменитий Агропласт так і не освоїв їх виробництво і доводиться купувати імпортні. Якщо ж ви схильні до традиційних металевих силосів для зберігання зерна, то їх робить більше десятка заводв, починаючи від Карлівського машзаводу і кінчаючи Лубенським «Комсомольцем».
Зернопереработку варто починати з круп\'яного виробництва, як найбільш швидкоокупного. Чому?
1. Ось, змелете зерно на борошно. З частини борошна зробите хліб, а залишок реалізуєте. Завдяки швидкій обертаємості грошей( сьогодні купив інгредієнти і зробив хліб, завтра вже маєш з нього гроші),.здавалось би, найвигідніший спосіб. Але хліб купують тільки свіжим. З власного досвіду знаю, більше 4 тн/доба в сільській місцевості його не продаш. Тобто за добу зможете реалізувати через хліб тільки 3 тн борошна. Не думайте, що своє борошно легко зможете продати. Ринок борошна давно розподілений і в нього не просто увійти. До того ж як би ми не хвалили агрегатні млини, але якість їх борошна поступається виробленому на старих традиційних млинах з розвиненими драними і шліфувальними системами, з розділенням круп по якості ситовійками. Отже гарантований прибуток матимете лише з того борошна, яке піде на хліб. Що ж робити зі всім іншим зерном?
2.Звичайно,найбільш прибутковий бізнес, як і колись – алкогольний. Гоніть із зерна спирт, а з нього робіть різноманітну горілку. Але біда - на ці види продукції потрібна ліцензія, пробити ж у нас ліцензію на щось, це з розділу чевидное- неймовірне. До того ж спирто-горілчані заводи на Україні теоретично державна власність і прихватизовали їх тільки наші нардепуки.
3.Колись Україна славилася солодом, який експортували навіть до Німеччини та Чехії. Давно це було. Зараз ми імпортуємо солод, хоч наші сорти броварського ячменю, наші кліматичні умови найсприятливіші для солоду. До того ж виготовлення солоду не так вже і складне і енергоємно: вирощуєте його в підвалах або неопалювальних приміщеннях при 14-16 0 З на протязі до тижня, після чого сушите на шахтній сушарці і після пропуску через росткооббивну машину розфасовуєте в мішки...Коштує солод в 2-3 рази дорожче, ніж ячмінне зерно! Але знову ж таки халепа. Заводчани звикли до імпортного солоду з особистим презентом від фірм за закупівлю і не поспішають переходити на свій. До того ж на Заході броварський ячмінь вирощують на великих площах і партії його мають стабільну якість. Ми ж маємо невеликі площі і невелику об’єми солодових партій. Можно, звичайно, відкрити свій пивзаводик, тим більш, що комплекти устаткування для нього випускають і Черкаський “Темп” і Полтавська “Кварта”, і Бердичівський “Прогрес”, Чернігівський “Химтекстільмаш” і ще десяток менш відомих заводів. Але знову ж таки морока з ліцензією та і для пива ще потрібна вода, необхідних властивостей.
4.На тому ж млину, після невеликого переоснащення або просто з додаванням деякого устаткування можна отримувати не тільки борошно, а і крупи. Так весь час робили мої приятелі Степан Дайков і Василь Погорисько на млинах, які ставили. Ось про виробництво круп і піде мова. Звичайно, їх можна робити і на будь-якому млині. але при цьому вихід стандартної крупи зменшується, а частинка мучки – збільшується. Отже, краще робити крупи на устаткуванні для виробництва круп. Адже млини призначені для того, щоб очистити зерно від всіх домішок, бруду і зовнішніх оболонок, після чого подрібнити його на частинки потрібної дисперсності, і просіваючи, відокремити від висівок. У крупоцехов інше призначення – вони теж повинні очистити зерно від домішок, бруду і зовнішніх оболонок, а далі вже тільки відшліфувати поверхню ядра, (так звана крупа-ядриця), і колотих ядер, які утворилися при цьому очищенні. Подрібнення зерна тут не мета, а недолік, брак процесу.
Колись устаткування для крупозаводів на весь СРСР поставляло тільки два заводи: Горьковський(Нижній Новгород) завод ім. Воробйова і наш Хорольський машзавод. Заводи ці працюють і в нині. Горьковський завод перетворився аж в три споріднені фірми, які поставляють агрегатні млини, крупоцехи, олійниціі, агрегати (Чудінова) для виробництва крохмалю і окремі одиниці устаткування для вищезгаданих виробництв. Був я на Хорольському машзаводі. Директор за тих 2 дні, що ми у нього були, вмудрився підняти ціну борошнопросіювача і розсіва на 25%.Перемудрив сам себе. Ми купили такі ж же, новісінькі, ще в заводському маслі і тарі, за 20% тієї ціни( за балансовою вартістю) на рідному елеваторі, який “Хіеб України” старанно доводить до банкрутства. Образився я на директора, а ось від головного інженера, і конструкторів Хорольського машзавода враження залишилися якнайкращими. Бачать і шляхи виходу з кризи свого підприємства і те, як здешевити продукцію. На жаль, для того, щоб зробити реконструкцію, потрібні гроші. Безглузда нинішня кредитно-фінансова і податкова політики вимили із заводу всі оборотні кошти, не дають можливість отриманий прибуток вкладати в нові технології. У таких умовах працювати, ще і щось нове винаходити – це подвиг!
Поки збереш той крупоцех, купуючи окремо одиниці устаткування, так і життя пройде. Зараз стало модним купувати не окремі одиниці, а комплекти устаткування. Звичайно, простіше і найвигідніше купити повний комплект у Нижне-новгородского Мельінвеста. На жаль, огризки нашої дипломатії зробили нас в очах росіян ворогами і прислужниками НАТО. Ми для них стали небажаними покупцями. Отже доведиться розраховувати лише на власне, та західне устаткування. Тільки західне імпортне такої ж продуктивності і такої ж якості(правда, дизайн кращий) коштує на порядок більше.
Минулого року я був на семи підприємствах, які виготовляють такі комплекти. Перед тим, як дати характеристику устаткування, розповім про ці підприємства. Почну з колишнього гіганта СРСР Могильов-Подільського машзавода.
Величезне підприємство. У одному адмінкорпусі більше сотні кабінетів! Я був у них в 1981 і в 2001. На початку 80-х все там сяяло і блищало, а працівники бігали, як божевільні, виконуючи термінові завдання. Зав. збутом машзавода розбирався в технології зернопомола на рівні нинішніх професорів з Одеської академії харчових технологій, а може і краще. Бесіда з ним, їй Богу, приносила творчу насолоду. Навіть те, що він, причому “по блату”, поставив нас на чергу з виконанням наряду через півроку, не образило, а заспокоїло. Тому що я знав, що рівно через 183 дні ми отримаємо той агрегатний млин. При цьому не просто отримаємо вантаж, а фахівці заводу змонтують його в нашому приміщенні і навчать мірошників, як ефективніше працювати на ньому. І ось літо 2001 року. Ті ж адміністративні приміщення. Але куди поділися і сяюча чистота, і той молодецький запал працівників. На заводі все валиться. Робочі не пригадують, коли останній раз їм платили зарплату. Кращі з кращих вже давно працюють на ідентичних підприємствах Голландії і Німеччини. На підприємство “наїхала” криминально- банківське угрупування одного дуже відомого нардепука. Хоч продукція заводу завжди була популярною, але тієї зими замовлення, як обрізало - півроку не було жодного замовлення! Люди стояли без роботи. Втрачалися кращі кадри. Коли я був на заводі, там всю надію покладали на http://s49.radikal.ru/i126/0903/3a/c6ca9210cb69.jpg 50 тонний агрегатний млин який робили для Замовника з далекого Алтаю. Я не говоритиму про те, що цей чудо- млин коштує на порядок менше, чим невеликі 5-тонні західні млини. Скажу лише про те, що завод налагодив випуск ситовійок в комплоекті з агрегатним млином Р-6 АВМ-15, http://s46.radikal.ru/i114/0903/3d/31a054ed85aa.jpg без яких неможливе отримання манної крупи, муки-крупитчатки вищого сорту, яка і лише яка, причому з твердої пшениці, повинна йти на виробництво макаронів. Та і борошно вищого гатунку за традиційною технологією отримують саме тоді, коли в лінії є ситовійка. Отже те, що на Україні відроджено виробництво ситовійк величезна заслуга колективу Могильов-подольського маш.завода ім. Кирова. Якщо ж ще за допомогою фірми Вінницькі інновації обладнати комп\'ютерний контроль за технологічним процесом, то ці агрегатні млини можуть стати кращими в Європі. Потрібно сказати, що замовлення на той млин і врятувало тоді завод від рейдерського банкрутства.
Зараз завод зализує рани і пробує повернути втрачене. Приступив до випуску модульних расширних млинів. У основі їх лежить модуль, додаючи певне устаткування до якого, можна отримати з наявного зерна борошно і вищих сортів і манну крупу і муку крупитчатку для макаронів( з твердої пшениці). Але ринок України тим часом заполонили Ськіольдовські млини і вони вже не поступляться своїм місцем, тим паче, що в контрактах тієї фірми передбачена виплата винагороди фізичним особам за сприяння в укладенні договорів...
За часів Незалежності Могильов-Подольський завод освоїв виробництво комплектів різної продуктивності для виробництва крупи. Ось, наприклад мінікрупоцех Р6-мкц- 15 http://i001.radikal.ru/0903/9c/b8eff962d887.jpgпризначений для переробки ячменю, пшениці і гороху з отриманням:
-з ячменю – крупи перлової №1,3,4 або крупи Ячної №1,2,3;
-з пшениці – крупи пшеничною №2,3 але крупи “Полтавської” №1,3%;
-з гороху – гороху цілого і гороху коленого шліфованого.
Як бачите з малюнка, це комплекс малогабаритного шелушильно-шлифовального устаткування, вальців, просіювача і транспортно-аспіраційного устаткування, робота якого контролюється з пульта. І з цим комплектом, який переробляє 12-15 тн зерна справляється всього 2 робітники!
Але хоч я і в захваті від Могильов-Подольських агрегатних млинів, але їх крупоцех не купив. Адже ідеології млинарського і круп\'яного виробництва різні. Так, і там, і там зерно старанно очищається. Але в борошномельному виробництві чим більше воно подрібнене, тим краще. А в круп\'яному виробництві - чим більше вийшло борошна і мучки, а не крупи – тим гірше. Обидва ж крупоцеха є переробленими агрегатними млинами. Поміняли тільки сита в розсівах і збільшили відстань між вальцями. Мало того, для переробки кукурудзи на крупу тут пропонують зовсім не перероблений агрегатний млин Р-6- АММ-7 – При цьому застосування ситовійки, яку роблять тут же на машзаводі не передбачено, а це означає, що кукурудзяний зародок не виділяється і крупа швидко згіркне. Звичайно, Хорольські розсіви дозволять відібрати зародок і без ситовійки, але вартість одного розсіва більше, ніж двоха крупоцехі…
Замовивши тільки агрегатні млини, я поїхав до нинішнього лідера по виробництву устаткування для борошно-крупяного виробництва - Харківському НПП “Укрстанкінпром”, борошномельні і круп\'яні комплекси якого під маркою “Харків\'янка” відомі всьому світу.. Мало того, міні млини і миникрупоцехи “Харків\'янка” http://s47.radikal.ru/i118/0903/82/3ce0a844b20f.jpg випускає в даний час і Ніжегородський Мельінвест, і Саратовський “Восход” і Волгорградськоє“Жаско” і ще багато фірм, що працюють, як на території СНД так і в Європі. Виготовляють підприємства “Укрстанкінпрома” і лінії по виробництву круп, а саме
–лінії по виробництву крупи з пшениці, ячменю, гороху і проса продуктивністю 10,20, 70 і 100 тон на добу;
Лінії по виробництву Гречаної крупи продуктивністю 12; 36; 70 і 120 тн на добу;
• Лінії по переробці рису потужністю 10 тн на добу і більше;
• Лінії по виробництву крупи вівсяною продуктивністю від 10 тн на добу і більше.
http://s55.radikal.ru/i147/0903/48/13b6411e14f6.jpg Як бачите з малюнка, та “Харків\'янка 500К” є вдосконаленим варіантом http://s55.radikal.ru/i148/0903/53/05e0c532f797.jpg міні млина “Харків\'янка 600” тобто має ті ж недоліки, що і Могильов-Подільські крупоцехи. Нам ті “Харків\'янки” не підійшли і з-за ціни, яка навіть вище за імпортну Ніжегородську «Харків\'янку» та й з-за дуже великої продуктивності…
Нічого не поробиш. Поїхав шукати інших виробників. Я добре знаю, що найгучніше ім\'я на ринку виробників борошномельного і круп\'яного устаткування має одеська фірма “Сімо”, яка уклала договори, співпраці і випускає свої комплекти на багатьох могутніх заводах України. На одному з таких заводів – Бердичівському “Прогресі” я і побував. Але самого виробництва так і не показали. За дозволом потрібно було звертатися в офіс фірми “ Сімо”, що в Одесі. За два дні так і не змогли додзвонитися, тому представник фірми на заводі, не маючи права показати процес виготовлення устаткування, повіз мене дивитися комплекс по виробництву гречаної крупи в Озерянах, недалеко від Бердичева. Сподівався вразити тим комплексом. На жаль, я ще в 1965 році працював на Чернігівському експериментальному насіннеочисному заводі, побудованому німецькою фірмою “Вестфалія”. Знаєте, майже на всьому модерному устаткуванні того Озерянського крупоцеху продуктивністю 40 тн/доба я працював в Чернігові ще 35 років тому. Вразило тільки те, що пару для пропарювання гречки створює парогенератор, в топці якого спалюється лушпиння з цієї ж гречки. І персонал цеху, і представник “Симо” говорили що це їх оригінальна, запатентована розробка. Але ще перед цим я бачив, як виготовляють такі парогенератори на Житомирському ремхарчомаші. Його директор Леонід Крігер показував і тех.документацию і авторські заявки на винахід по тому парогенератору. На відміну від “Симовського” працює він і на лушпинні, і на тирсі і взагалі на чому завгодно.
Хоча про керівників “Симо” мої друзі – виробничники, майстри млинів і крупоцехів говорили із захопленням і як про прекрасних викладачів, і як про талановитих вчених, але коли вчений щось просте так засекречує, він перестає бути вченим. Правда, думаю це не вчені з “Симо” зробили секретною будь-яку інформацію, а хлопчаки- менеджери з відділу збуту. Ось і виходить, що посилаються на фірму “Симо”, як на партнера по розробках, майже всі виробники, а виконаних замовлень за весь час існування всього з десяток. Та і не дивно. Адже ставлять вони цехи великої продуктивності від 30 тн/доба і більше. І коштують ті цехи від $150000 і більше.Не на багато дешевше імпортних. Причому бех комісійних за укладення договору. Чи по кишені це нашому українському Замовникові.
Ось і вирішив я звернутися не до тих, хто більше всього прославився своїми науковими розробками і зарубіжними замовленнями, а до тих, чия продукція краще всього продається в Україні.
Лідером тут, безумовно, є Первомайський “ Бриг” .Побував я у них. Всі заводчани колись служили в знаменитій 43 ракетній бригаді, штаб якої розташований був в цьому Первомайську. Але потім Горбачов зайнявся конверсією. Всесвітньо відомий танковий завод ім. Малишева почав робити пательні для обжарювання гречки, славетна Московська «Молнія» - праски, ракетники ж Первомайська взялися освоювати устаткування для виробництва круп. Вже панувала тоді легенда журналіста Чередніченко, що нас прогодує фермер. Ось і устаткування почали виробляти в розрахунках на фермера. http://s47.radikal.ru/i118/0903/0c/c2da48dcc97f.jpg На фото Ви бачите їх крупозавод продуктивністю до 20 тн на добу. Як бачите, нагадує ідентичний Могильов-подольського маш.завода. Але сам начальник відділу збуту не радить купувати цей крупозавод. Говорить, що вони виготовляють це устаткування винятково для Росії, де і грошей більше, і колгоспи збереглися, так що немає проблеми з сировиною. Землякам же він радить купувати не крупозавод, а круп\'яні лінії, які коштують набагато дешевше і встановити їх можна в будь-якому зерносховищі, на відміну від крупозавода, який вимагає приміщень заввишки не менше 7 метрів! http://s49.radikal.ru/i126/0903/43/330f0db25603.jpg На цьому фото ви бачите Бріговську лінію для виробництва Гречаної швидкорозварної крупи.Ви бачите, що їх розсіви для калібрування крупи дуже вузькі, та і не вражають шелушитель і обдирка. Звичайно, поїхав я від них не без замовлення. Оскільки я ще і член фермерської асоціації, то вирішив відвідати і інших виробників устаткування для виробництва круп. По дорозі до Одеси заглянув в \"Николаєвсельпроект”. Взагалі це не підприємство, а колектив талановитих проектантів, які, втративши роботу, вирішили жити за рахунок своїх знань. Вони самі нічого не виробляють, а розміщують замовлення на своє устаткування на Миколаївських машзаводах. Краще всього технологію виробництва можна зрозуміти не на фото комплексу, а на кресмленні, то ж замість фото їх комплекту надам їх креслення. Як http://s45.radikal.ru/i107/0903/82/f4d21072b8b4.jpg працює цей комплект я бачив на їх експериментальному виробництві. Їв каші з круп, на нім вироблених. Якість цілком задовільно. Продуктивність теж задовільна – 1-2 тн за зміну. Опишу, як працює їх установка. Зерно, уручну з мішків висипають в бункерок А, звідки воно норією 3 подається спочатку на калібрувально-сортувальний верстат 4, а з нього, пофракційно на верстат шелушильний 2, під який підв\'язується мішок для крупи. У циклони витягується лушпиння (зернова оболонка) .В шелушильному верстаті вальці змінні – або металеві, або гумові, що дозволяє обробляти як пшеницю, так і просо. І обслуговує установку всього одна людина. Дійсно, знахідка для фермера! Якщо не рахувати того, що такий самий комплект тоді робив Ахтирський Сельмаш, причому робив за тиждень. Переводите заводу передоплату. Через тиждень до Вас приїдуть заводчани з устаткуванням і за декілька годин встановлять його в наданому Вам приміщенні, після чого проведуть пробний запук і ви проведете повну оплату. На жаль, з-за того порядку післяоплати, завод і зазнав фінансове фіаско. Стоїть він тепер…
Мені ж тоді більше всього сподобався комплект Одеського \"Ремхарсчомашу\". І не тому, що їх директор Віка Фельдштейн мій приятель, а тому, що тут широкий, п\'ятирешітний сепаратор, два усиленых ЗШН. Ось і якість круп відмінна і вихід прекрасний.(На жаль, Віка переборщив і почав продавати свої агрегати з лейбами відомих Німецьких і Данських виробників і його податківці з\'їли, а на патент на того сепаратора тепер претендує Миколаївський Сельхозпроект.
111
Ще з давніх часів нас, слов\'ян, називали гречкосіями. Гречка була і залишається обов\'язковою культурою нашого села. Але з ким би з фермерів я не спілкувався, всі говорять про одне і те ж. Перекупники і банкіри забирають у них ту гречку за ціною нижче за собівартість. І нічого тут не зробиш – кредити потрібно повертати вчасно, а паливно-мастильні коштують для села найдорожче саме тоді, коли вони потрібні.От і доводиться згоджуватись на ті мізерні ціни. Так що ти маєш тільки землю, а вони мають все, що ти на ній виростив...
Займатися гречкою – дуже вигідна справа, але за умови, що сам її вирощуєш, сам переробляєш її на крупу або борошно і реалізуєш через роздрібну мережу, а не через перекупників. Ось про те, як організувати власну переробку гречки я і розповім в цій статті.
Лінія, або крупозавод, який Ви поставите, повинні забезпечувати оптимальний вихід стандартної крупи. Стандартом же передбачено виробництво крупи – ядриця, а також цілі і колені ядра гречки, звільнені від плодової оболочки- першого, другого сорту і проділ, який не

\"Завітайте в добрий час – буде весело у нас!\" або Гоголівські Вечорниці вирушають до Московії

Як відомо, саме зараз вся прогресивна світова спільнота святкує 200-річчя з дня народження Миколи Васильовича Гоголя, а 2009 рік офіційно проголошений ЮНЕСКО \"Роком Гоголя\". На найвищому державному рівні зголосились відзначити славну дату Україна та Росія, а отже і в Країни Мрій нарешті з’явилась слушна нагода налаштувати валізи до Москви, аби вперше познайомити гостинних сусідів з Українськими Вечорницями та в тісному колі відсвяткувати ювілей видатного земляка.

Вечорниці \"У Гоголя\" пройдуть 1 квітня в одноіменному клубі \"Гоголь\" (Столєшников провулок, 11, www.gogolclubs.ru) з повною программою, в якій мешканці Москви зможуть вперше почути та побачити Велику Оркестру (Le Grand Orchestrа) під керуванням Олега Скрипки, екзотичну диво-капелу Чоботи З Бугая та досхочу відтягнутися під запальні ритми Етно-Диско, які щедро розкине DJ O’Skrypka. Також із Києва прибуде пересувна Школа Народного Танцю, яка навчить усіх бажаючих краков’яку, ойрі та \"гречаникам\", а переможцям Конкурсу Вишиванок дістануться музичні диски від Країни Мрій та великий сюрприз від Олега Скрипки. І звісно, на всіх без винятку чекатимуть щире спілкування та щедре частування.

P.S. Країна Мрій виголошує безмежну вдячність Посольству України в РФ та Земляцтву Вихідців з Хмельницької області за братню допомогу в організації свята.

Здравствуйте! Хочу у Вас узнать? Я гражданка РФ, но родилась в Украине, в Харькове, вся семья выходцы с Украины, все родственники там. Отец военнослужащий и по долгу службы его перевели в Россию до развала Советского Союза. Сейчас учусь в Оренбургском государственном университете, на 1-ом курсе, дизайн костюма (дневная форма, бюджет), до этого закончила Оренбургский государственный профессионально-педагогический колледж с красным дипломом, по специальности конструктор-модельер (мастер п/о), есть ряд заслуг в конкурсах (за коллекцию одежды по мотивам украинского народного костюма в Областном конкурсе \"Зазеркалье\" - 2008 (I место), участие в Международной выставке конгрессе \"Образование без границ\" 2008, в Москве, всероссийской олимпиаде профессионального мастерства (II место), благодарственное письмо от Вячеслава Михайловича Зайцева, он же и был в составе членов экзаменационной комиссии на защите моего диплома и дал высокую оценку коллекции, так же являюсь лауреатом государственной премии по поддержке талантливой молодёжи (2008 г.). Есть портфолио. Мне бы очень хотелось вернуться на родину, и учиться там. Подскажите пожалуйста, что мне нужно сделать!
Я читала статью на Вашем сайте ( Про державні стипендії російським українцям 23.04.07, 01:38:31) Українські громадські об’єднання в Росії можуть відряджати своїх дітей в Україну для навчання в державних вищих навчальних закладах за кошт української держави)), и закон \"О правовом статусе заграничных украинцев\", действительно ли это так? Я так поняла, что нужно получить направление от диаспоры украинцев в моём городе (или получить статус заграничного украинца?), в Оренбурге? И возможен ли перевод с моего нынешнего места учёбы, в выбранное мною учебное заведение родного города Харькова - Харьковская государственная академия дизайна и искусств, и учиться там на таких же правах как и граждане Украины (имея на руках удостоверение заграничного украинца)? Ответьте пожалуйста!
Благодарю Вас!
С уважением, Оксана.

Шановний, 555!

І Василь Бабенко і Володимир Дорошенко є самими фаховими організаторами діаспори у Росії. Сумніватися у їх патріотизмі це зухвальство.

Відповідають вони за власний регіон - Башкортостан. Інформацію за інші регіони мало подати керівництво ОУР - Валерій Семененко.

Минулого разу КЛГП написала Комісару ОБСЄ листа із загальним аналізом по Росії і пропонованим списком представників діаспори на зустріч з Комісаром. Тоді це викликало гнівну реакцію Голови ОУР Олександра Руденка-Десняка (мовляв, чому суєтеся не у свої справи). Я певний що Руденко-Десняк \"топив\" ногінську парафію на цій зустрічі. До того ж ще й робив махінації із виплатою подорожніх для представників діаспори на зустріч із Комісаром.

Нині КЛГП навіть не невідомили про візит, тому сподіваюся загальниковий лист підготувало курівництво ОУР.

Якусь інформацію про візит Комісара ми в Редакції Кобзи спробуємо зробити.


А змішувати Руденка-Десняка із Бабенком і Дорошенком це некомпетентність.

Василь Коломацький

Трохи радянської і пост-радянської екзистенції.

Передрук Лента.ру.

Василь Коломацький
КОБЗА
--------------------------

Командир \"лесных братьев\" посмертно объявлен президентом Литвы

Командир литовских партизан Йонас Жемайтис-Витаутас, который в первой половине 1950-х годов организовывал борьбу против советской власти, теперь считается одним из президентов Литвы. Такое решение, как сообщает Delfi.lt, принял парламент страны.
В принятой декларации отмечается, что с 1949 года и до своей смерти в 1954 году Йонас Жемайтис был главой литовского государства, боровшегося против оккупации, и фактически исполнял обязанности президента. За этот документ проголосовал 41 депутат. Его поддержала и министр обороны Литвы, одна из лидеров правящей консервативной партии \"Союз отечества - Христианские демократы\" Раса Юкнявичене.

Парламентский департамент права между тем скептически отнесся к декларации. По мнению юристов Сейма, документ является ненормативным, поэтому проверить, противоречит ли он Конституции и иным законам, невозможно. В комитете сомневаются, что какому-то лицу можно присвоить статус бывшего президента.

Йонас Жемайтис в 1949 году принял участие в организации Движения борьбы за свободу Литвы. В течение нескольких лет он руководил партизанской борьбой. В 1953 году он был арестован и отправлен в Москву, год спустя его расстреляли.

http://www.lenta.ru/news/2009/03/12/lithuania/

---------------------------

В Таллине осквернили могилу первого президента Эстонии

На кладбище Метсакальмисту в Таллине осквернена могила первого президента Эстонии Константина Пятса. Вандалы облили надгробную плиту красной краской. Как сообщили газете Postimees в пресс-служба эстонской полиции, около оскверненной могилы выставлена охрана, к кладбищу отправлены сотрудники криминальной полиции.
Константин Пятс в 1920-1930-х годах несколько раз возглавлял эстонское государство, занимая различные посты. В 1934 году под его руководством был совершен государственный переворот, который помешал приходу к власти крайне правого движения вапсов (ветеранов Освободительной войны). Пятс установил авторитарный режим, запретил политические партии и ввел цензуру. До 1937 года он занимал пост премьер-министра c полномочиями главы государства, а затем стал государственным регентом. В 1938 году Пятс был избран президентом Эстонии.

В 1940 году, после присоединения Эстонии к Советскому Союзу, Пятс был арестован, депортирован вместе с семьей в Уфу и посажен в тюрьму. В 1952 году ему объявили приговор - 25 лет лишения свободы. Пятс умер спустя четыре года в психиатрической клинике в Калининской области (ныне Тверская область). В 1990 году его прах был перезахоронен в Таллине.

http://www.lenta.ru/news/2009/03/14/grave/

Що стосується статті про розрив співпраці між Російськими та Українськими державами!

\"\"Наш ответил: «Мы ни с Парижем, ни с Римом почти что 350 лет не были одной страной, одной семьей. Между нами не стоят развод и такие персонажи, как Мазепа и Бандера, которые вдруг стали национальными героями Украины»\"\"
Між нами з\'явилися такі постаті як Мурав\'йов, який захопив Наш Київ. Також між нами стоїть НКВС, який знищував УКРАЇНЦІВ, між нами стоїть ЗАБОРОНА Української мови УСІ 350 років нібито спільного існування!!!

Чи почуємо ми з вуст Дорошенка та Бабенка висновки про роботу української діаспори ні не в Башкортостані де це питання ще ледь-ледь дихає, а загалом на Росії після можливої їхньої зустрічі з Єврокомісаром? А може вони теж підспівують офіційній кремлівській пропаганді?

На жаль Росія справді добре знається на політиці і я не здивуюся якщо Комісар не помітить неадекватності забезпечення національних потреб українців у Росії і росіян в Україні. Щось подібне вже було під час візіту Комісара ОБСЄ Макса ван дер Стула.

Справа в іншому - брехня ж не сприяє нормальним відносинам.

Василь Коломацький

На Росії скажуть що з правами українців все гаразд: і спілки працюють і українською розмовляє кожний другий навіть росіянин, і газети, і телебачення працює на потреби української діаспори на росії. А чому? А тому що росія це СРСР. Тобто \"ПОКАЗУХА\" повна!

На жаль КЛГП довідалася про візит Комісара за два дні до початку візиту. Таким чином написати листа Комісару ми не встигли.

Велике прохання до всіх бажаючих діаспорян із Росії надати інформацію про стан із українською освітою і церковними справами, прошу пишіть на мою адресу vassilik@sympatico.ca . Всю надіслану інформацію КЛГП включить у лист до Комісара ОБСЄ.

Василь Коломацький
КЛГП