Друк
Розділ: Дослідження

З нагоди 60-річчя першого польоту людини в космос

Ім’я видатного українського авіаційного і космічного конструктора Гліба  Лозино-Лозинського, на відміну  від імен його колег і земляків з України  Сергія Корольова чи Валентина Глушка,  мало відомо широкому загалу, адже  до 90-років минулого століття ніколи не згадувалося  у пресі. Воно, як і ті проекти, в яких він брав участь, завжди оточувала завіса надзвичайної секретності, яку підняли лише після 15 листопада 1988 року. Саме того дня дітище Лозино-Лозинського – багаторазовий космічний корабель «Буран», створений як противага американському «Шаттлу»,  здійснив два витки навколо Землі і благополучно приземлився в автоматичному режимі відповідно до  заданої траєкторії. Це була світова сенсація і новий прорив в космос, адже на відміну від одноразових ракет,  «Буран» міг здійснювати до 100 польотів на рік і виводити на орбіту до 100 т вантажів, тоді як «Шаттл» не більше 30 т. А головне, у майбутньому з  нього можна було запускати космічні кораблі  для дальніх міжпланетних сполучень.

Гліб Євгенович Лозино-Лозинський народився 7 січня 1910 року в Києві, в сім'ї  дворянина. «Мой отец — столбовой дворянин, - розповідав він в одному з інтерв’ю.  - Правда, генеалогию я не проследил. Должен сказать, что дворянское происхождение мне в жизни никогда не мешало, даже в сталинские времена. Другие врали, скрывали, их уличали органы. Я же ни разу не солгал о своём происхождении, и никто меня не упрекнул. Семинарист Сталин наверняка знал фразу из Библии: «Единожды солгав, кто тебе поверит» — и вралей не терпел».

Мама Гліба була єврейкою, тож, не дивно, що у списку «Евреи и российский космос» можна побачити і конструктора Гліба Лозино-Лозинського (за єврейськими традиціями син єврейської матері теж вважається євреєм). Сам же Гліб Євгенович, який народився і перші 30 років свого життя прожив в Україні, ніколи не забував про своє українське коріння і пишався цим. Про це свідчить хоча б такий факт: у 90-ті на міжнародному конгресі в Мюнхені він не почав свій виступ, поки поруч з російським прапором не з'явився прапор України.

Громадянську війну сім'я Лозино-Лозинських пережила в Кременчуці. Освіту Гліб здобув домашню, але, щоб отримати атестат, закінчив трудову школу, причому пішов відразу до сьомого классу,  де   здобув спеціальність слюсаря.

У 1930 році за порадою батьків успішно закінчив Харківський механіко-машинобудівний інститут за спеціальністю «Паротехніка»  і за розподілом потрапив на Харківський турбогенераторний завод.  У 1932 році перейшов на роботу в Харківський авіаційний інститут інженером науково-випробувальної станції, де взяв участь в участь у розробці першого радянського газотурбінного двигуна, що  був використаний у важкому бомбардувальнику Андрія Туполєва.

Внесок у літакобудування

У серпні 1941 року через наступ німецьких військ Лозино-Лозинського як цінного спеціаліста евакуювали в тил до  Сибіру (до міста Куйбишева), де він почав працювати в Конструкторському бюро Артема Мікояна. Впродовж 35-ти років створював в цьому КБ двигуни для літаків-винищувачів родини МіГ – від МіГ-9 до МіГ-31 включно.  До речі, енергетика літаків була тоді його головним інтересом і ось чому.

Величезною проблемою, з якою зіткнулися конструктори в 40-х роках при збільшенні швидкостей польоту, стала неефективність повітряного гвинта як основного рушія літака. Подальший приріст максимальних швидкостей досягався непропорційним збільшенням потужності поршневого двигуна і прогресуючими ваговими витратами. Це був тупик, з якого конструктори гарячково шукали вихід. Пропоновані ними  технічні рішення дозволяли отримати лише короткочасний виграш в швидкості за рахунок істотного зниження ефективності. Саме тут і став в нагоді інженерний талант Гліба Лозино-Лозинського.

Так, наприклад,   результатом нестандартних конструкторських рішень Лозино-Лозинського став радянський МіГ-19 - перший в світі серійний надзвуковий винищувач. А попередні і наступні моделі МіГів, завдяки Лозино-Лозинському забезпечили перевагу радянським винищувачам перед американськими під час війни у  В'єтнамі (1966 -1970 рр.). Наочно це продемонструвало середнє співвідношення по втратах між радянськими та американськими літаками,  яке склало 3,1: 1 на користь МіГ-21. За участь в розробці надзвукового літака-перехоплювача МіГ-25 , здатного нейтралізувати загрозу з боку американського бомбардувальника B-58 та  літаків-розвідників і досягати рекордної висоти 25 км Гліб Лозино-Лозинський був удостоєний звання Героя Соціалістичної Праці.

Крилата космонавтика. Проект «Спіраль»

З подальшим зростанням висоти польотів світова авіація вийшла на поріг космосу. В США починаються перші польоти експериментальних ракетопланів, здатних набирати висоту  більше 100 км.  Роботи по створенню радянської крилатої космонавтики в СРСР починалися в ОКБ Володимира Челомея. Одним з провідних інженерів-конструкторів цього ОКБ  був син Микити Хрущова Сергій. Та після того як в 1964 році  Генсек КПРС Хрущов був знятий з усіх постів, головком Військово-повітряними силами країни  Костянтин Вершинін зажадав, щоб всі матеріали по радянському ракетоплану, що мав  захищати космічний простір над країною, передали в ОКБ-155 Артема Мікояна. Так з 1965 року Г.Є. Лозино-Лозинський в якості  Головного конструктора починає роботи  зі створення багаторазового літака-ракетоплана, який виводився б в космос, стартуючи з літака-розгонщика, за проектом що отримав назву  «Спіраль». До речі, двигуни для літака-розгонщика створював ще один талановитий український конструктор Архип Іванович Люлька, який як і Лозино-Лозинський починав свій трудовий шлях на Харківському турбогенераторному заводі.

Орбітальні літаки конструкції Лозино-Лозинського, озброєні шістьма ракетами класу «космос-космос», повинні були стати космічними вбивцями «шатлів». Для них абсолютно не потрібні були дорогі космодроми, вони злітали і сідали зі звичайних аеродромів. Система «Спіраль», що  об'єднала авіацію і космонавтику, була своєрідним  «орбітальним патрулем», який захищав би космічний простір над Радянським Союзом.

Проект мав  високий  ступінь конструкторської і технічної  готовності, документація «Спіралі»  була вивчена і схвалена в багатьох інстанціях, для реалізації розробленого  потрібна була тільки санкція вищого військового командування. Однак Міністр оборони,  маршал Антон Гречко залишив на документі вбивчу резолюцію: «Нечего заниматься фантастикой, пускай Микоян строит самолеты». Маршал не зрозумів і ніхто йому не пояснив, що в майбутньому війни будуть інші -  не війни літаків і танків на землі, а війни в космосі. Робота за проектом «Спіраль» в 1971 році була зупинена.

«Об этом не стоит жалеть,  говорив пізніше Лозино-Лозинський. -  «Спираль» сыграла ту роль, которую ей отвела история. Работая над этим проектом, и я, и мои ближайшие помощники получили огромный опыт, который в итоге и предопределил успешный запуск «Бурана»… Правда, мы настолько тщательно и с такой перспективой проработали все проблемы, связанные с ним, что наши решения не устарели и сегодня. На их основе, кстати сказать, можно было бы спроектировать и гиперзвуковой лайнер, который позволил бы в несколько раз сократить время перелета из Европы в Америку...»

Легендарний «Буран»

Після того, як США приступили до робіт по створенню багаторазового космічного корабля в рамках проекта «Спейс шаттл», радянське керівництво, занепокоєне тим, що такий корабель може виконувати роль ядерного бомбардувальника, приймає рішення про розробку аналога «шаттлам». 12 лютого 1976 року виходить секретна постанова уряду СРСР «Про створення багаторазової космічної системи (БКС)…», яка згодом  отримала назву «Енергія-Буран». Відповідальним за створення орбітального літака і координацію робіт усіх підрозділів авіаційної промисловості визначили спеціально створене НВО «Молния» на чолі з генеральним директором-головним конструктором Глібом Лозино-Лозинським.

«Когда началась работа над «Бураном», - згадував Гліб Євгенович, - многие смотрели на меня как на сумасшедшего: вычислительная техника находится в зачаточном состоянии, а он говорит об орбитальном полёте корабля, работающего без пилота, в автоматическом режиме.» 

Незважаючи на його пропозицію застосувати в системі «Буран» схему орбітального літака за проектом «Спіраль»,  головний замовник наполіг на використанні компонування, близького до «Шаттлу». Проте, досвід роботи над «Спіраллю» значно полегшив і прискорив створення «Бурана». В результаті напруженої дванадцятирічної  роботи багаторазовий корабель з унікальними характеристиками був створений. При зовнішній схожості з «Шаттлом» «Буран» став  принципово більш досконалим космічним аппаратом,  аналогів якому у світовій практиці не було тривалий час.

 Ось що розповідав Лозино-Лозинський в інтерв'ю, опублікованому в журналі «Огонек» від 16.12.2001 про той тріумфальний політ «Бурана» 15 листопада 1988 року: «После того как «Буран» вышел на орбиту, я своими глазами видел, как в Центре управления полетами «группа товарищей» заранее готовила «Сообщение ТАСС» о том, что из-за таких-то и таких-то неполадок (они изобретались тут же) благополучно завершить этот эксперимент не удалось. Эти люди особенно оживились, когда, уже заходя на посадку, «Буран» вдруг начал неожиданный маневр...

На завершающем участке спуска (он начинался на высоте 8 - 9 километров) космический корабль летел в сопровождении «МиГа-25», который пилотировал Магомед Толбоев. И вот, когда «Буран» должен был уже приземляться, он, вместо того чтобы развернуться и выйти на полосу, вдруг отклонился от нее на 90 градусов, сделал петлю и только после этого вновь появился над полосой.

Толбоев, естественно, страшно встревожился, так как решил, что какой-то сбой в автоматике уводит «Буран» в сторону от расчетного курса. Однако автоматика нас не подвела. «Поняв», что скорость корабля несколько превышает расчетную, автоматическая система управления заставила его сделать дополнительную петлю, чтобы рассеять избыток кинетической энергии. Я же нисколько не сомневался, что «Буран» точно выполнит свою программу. Я всегда чувствую удивительную уверенность в том, что все делаю правильно, и что иначе и быть не может. В этом есть что-то странное... Мне непонятно, откуда берется такая уверенность, ведь ни у кого - и у меня в том числе - нет возможности досконально проверить все и вся. За свою жизнь я насмотрелся на генеральных конструкторов и много раз видел, как перед первым вылетом машины ее создатель прямо весь дергается, не в силах сдержать волнения... Я же всегда был спокоен».

Взагалі, аналізуючи  інженерну діяльність Лозино-Лозинського, приходиш до висновку, що у нього немає рядових робіт, що вся його конструкторська діяльність пов'язана з розробкою саме принципово нових, унікальних конструкцій, що визначають етапність у розвитку авіаційної і космічної техніки.

«Это все, братцы…»

Вище керівництво СРСР відреагувало на успішний політ «Бурана» несподівано стримано. Хоча, чому несподівано? « В это время, - згадує Лозино-Лозинський, -  Михаил Сергеевич Горбачёв был то ли в Курской, то ли в Орловской области — точно не помню. И когда ему сообщили об этом событии, он только и сказал: «Ну, что ж, хорошо». Никакого понимания, что это выдающееся достижение. Отсюда — и отношение к дальнейшей судьбе проекта».

До цього, у травні  1987 року, Горбачов відвідав Байконур, і йому показали «Буран», який проходив стендові випробування.  Зупинившись біля нього  керівник країни сказав: «Ну... видимо, кораблю мы, навряд ли, найдем применение...». У відповідь – важке мовчання серед супроводжуючих конструкторів. Одкровення Президента вже тоді прозвучало, як вирок. Коли Горбачову запропонували подивитися на старт «Бурана», він відповів: «Нет, тут, понимаете, политика: нам с американцами договор подписывать, а я смотрю, как «Буран» взлетает? Они из-за этого страшно нервничают». Головний конструктор, почувши це, сказав тоді приголомшеним колегам: «Это все, братцы…»  «Буран» таки злетів, тріумфально повернувся, але подальші його польоти були зупинені. Пізніше стало відомо, що Горбачов пообіцяв американцям «заради міжнародної розрядки» закрити цей проект. Проект, який відкривав людству вже у найближчі роки регулярні польоти на Місяць і на Марс.

Коли я бачу зображення «Бурана» або читаю про нього, у мене почуття гіркоти переважає над почуттям гордості. Найбільше досягнення людської думки виявилося непотрібним країні. «Буран» - унікальний космічний корабель, над створенням якого на 1300 заводах  впродовж 12 років працювали 1, 5 мільйони радянських людей, в якому було закладено майже 400 наукових відкриттів, просто забули. Сумно закінчили своє існування і п'ять, побудованих в рамках програми, кораблів. У 2002 році загинув і сам космічний корабель «Буран» -  обвалився дах ангара, в якому він знаходився, поховавши під собою 8 робочих-ремонтників.

Після розвалу країни і космічної промисловості Гліб Євгенович Лозино-Лозинський прожив ще 10 років. Я намагаюся уявити, що він відчував, коли валилося все, чому він присвятив своє життя. Думаю, гірко йому було це бачити і усвідомлювати. По суті, це була зрада з боку держави своїх патріотів. Їх трудовий порив і подвиг виявилися незатребуваними країною. Американці і китайці рвонули вперед і фактично здійснили те, про що мріяв український конструктор. Освоюють сьогодні ближній і дальній космос, ділять території на Місяці.

В одному з інтерв’ю Лозино-Лозинський так сформулював смисл своєї роботи  «…Для многих ответ на вопрос — с чем мы идем в новое тысячелетие — очевиден. С грузом множества накопившихся проблем и надеждой на их благополучное разрешение. А должны идти с ошеломляющей по сложности и щедрости результатов идеей, способной сплотить людей на планете, наполнить особым смыслом жизнь многих поколений. Убежден, что такая идея может быть связана только с космосом. Человечество никогда не останется на земле…»

Він помер 28 листопада 2001 року. Похований в Москві на Донському кладовищі.

Заслуги Г.Лозино-Лозинського перед державою були оцінені двома орденами Леніна, орденом Жовтневої революції, орденом Трудового Червоного Знамені і орденом Червоної Зірки, він удостоєний звання Героя Соціалістичної Праці, Ленінської і двох Сталінських премій. Його ім’ям названо астероїд 7358.

Оцінюючи його внесок в завоювання космосу,  міжнародні експерти єдині в думці: Гліб Лозино-Лозинський - видатний конструктор і талановитий організатор, який володів непересічним мисленням і інтелектом. Один з кращих представників конструкторської школи, винаходи якого випередили епоху і стали справжнім проривом.

На жаль, мені не вдалося найти жодної згадки про увічнення пам’яті Г.Є.Лозино-Лозинського в Україні – ні в Києві, ні в Кременчуці, ні в Харкові. Несправедливо і прикро…

Євген Савенко,  голова Нижнєкамської НКА «Українське товариство «Вербиченька»

На світлинах:

1. Гліб Євгенович Лозино-Лозинський

2. Г.Лозино-Лозинський, інженер Харківського авіаційного інституту, 1932 р.

3. За грою в шахи (крайній ліворуч). 1929 р.

4. МіГ-19 - перший в світі надзвуковий винищувач, результат нестандартних конструкторських рішень Лозино-Лозинського, 1953 р.

5.  Під час травневої демонстрації (третій праворуч), Москва, 1953 р.

6. Одне з численних нарад в кабінеті Генерального конструктора. Фото з архіву НПО «Молния»

7. Старт комплексу «Енергія - Буран» 15 листопада 1988 року з космодрому Байконур

8.Уламки «Бурану» на космодромі Байконур, 2002 р.

9. Г.Є.Лозино-Лозинський в останні роки життя