З нагоди 60-річчя першого польоту людини в космос

12 квітня світ відзначив 60-ту річницю першого польоту людини в космос. Ми не могли обмежитися в ювілейний рік лише цією датою і не продовжити цикл статей про український внесок в космонавтику, який з роками чим далі, тим вимальовується все більш і більш вагомим. Після польоту Юрія Гагаріна світ дізнався ім'я генерального конструктора радянського космічного прориву, уродженця Житомира  Сергія Корольова. На жаль, мало хто, особливо з тих, хто народився після 1961 року,  чув про його соратника у справі освоєння космічного простору, вченого і конструктора,  чий внесок ані трохи не менший. Йдеться про Валентина Глушка,  під керівництвом якого були створені більше 50-ти найдосконаліших у світі ракетних двигунів та  їх модифікацій. Перший супутник Землі,  перший корабель з космонавтом, перша пілотована наукова орбітальна станція «Салют» та перша м’яка посадка на Марс (далі можна продовжувати ще довго)  – усе це забезпечили двигуни КБ українця Валентина Глушка.

З мрією про космос

Валентин Петрович  Глушко народився 2 вересня 1908 року в Одесі, в сім'ї службовця. У дитинстві виявляв здібності до музики, малювання, іноземних мов. У 1919 році був зарахований до  реального училища імені Святого Павла, яке пізніше перейменували в IV профтехшколу «Метал» ім. Л. Д. Троцького. Одночасно з навчанням в училищі займався в консерваторії у професора П.С.Столярського по класу скрипки, а пізніше навіть був переведений в Одеську музичну академію. Значно пізніше, коли в 1957 році рішенням ВАК Глушку присуджували  без захисту дисертації  вчений ступінь доктора технічних наук, виявилося що у нього є єдине свідоцтво про освіту -  диплом Одеської музичної академії !!!

Разом з цим школяр Валентин Глушко вже тоді жив ще й грандіозною космічною  мрією, яку прагнув утілити заради всього людства і з якою ділився у листах до К.Е.Циолковського. У березні 1924 року він пише Циолковському: «…межпланетные сообщения являются моим идеалом и целью моей жизни, которую я хочу посвятить для этого великого дела». Того ж року 16-річний Глушко публікує в одеських «Известиях» статтю під назвою «Завоевание Землей Луны», закінчує роботу над першою редакцією своєї книги «Проблема эксплуатации планет». За два роки з'являється його стаття «Станции вне Земли», в якій обґрунтовується необхідність створення орбітальної станції — супутника Землі.

У першій частині книги «Проблема эксплуатации планет» Глушко писав: «Следствием прогресса человеческой культуры является истощение жизненных соков Земли, чем человечество, в конечном итоге, ставит себя под угрозу краха, как своей цивилизации, так и своего существования. Выход из назревающего кризиса - пополнение иссякающих запасов энергии и материи извне, из глубин мирового пространства, с иных тел. Вполне естественным является теперь поставить соседние нам планеты в такое же положение, в каком находились ранее неведомые нам континенты. Колонизировать новые планеты, организовать на них эксплоатационные части для снабжения скудеющей Земли является вполне естественным и понятным шагом все расширяющейся промышленности и мощи человеческого интеллекта». Тільки уявіть: це написано 1924 року, коли в країні ще не закінчилася громадянська війна, коли не те що ракети, а літаки – чи, як тоді казали, аероплани – були неабиякою дивиною.

На шляху до мрії

Важливо о зазначити, що головною темою життя Валентина Глушка було створення потужного двигуна для ракет, який дозволить людству вільно подорожувати у космосі. Ще під час навчання в Ленінградському державному університеті , куди він був направлений в 1925 році за путівкою Наркомпросу УРСР,  Глушко розробляє ідею теоретичних та експериментальних досліджень конструкції геліоракетоплана й розпочинає проектування космічного корабля, що використовуватиме для польоту сонячну енергію. В якості дипломної роботи в 1929 році він представив проект міжпланетного корабля  з електричними ракетними двигунами.

Втім, університет так і не закінчив, оскільки не зміг своєчасно внести плату за навчання в першому півріччі (від плати були звільнені студенти тільки «пролетарського походження»), і в в лютому 1929 року талановитий студент-п'ятикурсник Глушко був відрахований з ЛДУ.

В 1929-1934 роках працював в газодинамічній лабораторії в Ленінграді, де під його  під орудою був розроблений перший в світі електротермічній реактивний двигун (ЕРД), що започаткував нову добу ракетного двигунобудування. Однак практичне застосування ЕРД в космонавтиці було можливо лише після виведення космічного апарату на орбіту, тому вже з початку 1930 року Глушко основну  увагу зосереджує на розробці рідинних ракетних двигунів (РРД). У  січня 1934 року В. П. Глушка і його співробітників переводять до Москви для продовження робіт по РРД у складі Реактивного науково-дослідного інституту (РНДІ). У грудні 1935 року Глушко публікує свою нову книгу «Ракеты: их устройство и применение»,  а  1936 року  видає працю «Жидкое топливо для реактивных двигателей».

Звинувачення і арешт

В одній з попередніх публікації нашого циклу про Сергія Корольова, який працював разом з Глушком в РНДІ, ми вже писали про зловісну роль, яку відіграли в житті обох конструкторів  доноси Андрія Костікова. В них  вони були названі співучасниками контрреволюційної троцькістської організації, «ставящей своей целью ослабление оборонной мощи в угоду фашизму». Також різкий критиці були піддані  проведені Глушком  роботи по двигунах на рідкому паливі. У лютому 1938 року на засіданні бюро інженерно-технічної ради Глушка  виключити зі її складу,  а 23 березня 1938 року його заарештовує НКВС.

Під час слідства Глушко неодноразово били кийками і батогами. Через два дні в підвалах Луб'янки він, як і багато інших підслідних, змушений був підписати «щиросердне» зізнання про те, що нібито брав участь в антирадянській організації і займався шкідницькоїю роботою в оборонній промисловості. 15 серпня 1939 року Особлива нарада при народному комісарові внутрішніх справ СРСР винесла постанову: «Глушко Валентина Петровича за участие в контрреволюционной организации заключить в исправительно-трудовой лагерь сроком на восемь лет, считая срок с 23 марта 1938 года ».

Казанська шарага

Оскільки до моменту арешту Глушко був помітним фахівцем у своїй галузі, його залишили працювати в технічному  бюро при Тушинському авіамоторобудівному заводі. У 1940 році перевели в Казань, де вчений продовжував працювати в якості головного конструктора КБ 4-го спецвідділу НКВС при Казанському авіамоторному заводі № 16 (так звана, Казанська «шарага»). У бюро розроблялися допоміжні літакові реактивні двигуни (прискорювачі). Ці двигуни дозволяли злітати важко навантаженим бомбардувальників з коротких злітних смуг.

У 1943-1945 рр. було створено 184 таких двигуниів-прискорювачів (один з них я бачив у музеї Казанського моторовиробничого обєднання). У Глушка було виняткове право набирати для співпраці фахівців з тих, хто опинився в ГУЛАГу. Він склав список з колишніх співробітників і знайомих, але більшість з них були вже розстріляні. Сергія Корольва вдалося розшукати в Омську, в туполевській  «шарашці». У 1942 році за клопотанням Валентина Глушка Корольова перевели в Казань. Жили підневільні конструктори в будівлі заводоуправління. На 4-му поверсі вона працювали, а на 3-му було спальне приміщення. У 1944 році Валентина Глушка і багатьох співробітників Казанської «шараги» звільнили з зняттям судимості втім усі  вони продовжували жити в Казані і працювати на авіамоторному заводі. Хоча Глушка звільнили, але охоронця при ньому залишили. Охоронець навіть жив з ним в одній квартирі в будинку № 5, кВ. 101 по вулиці Лядова, що в «Соцмісті» (будинок зберігся).     

Із  1 травня 1945 року В.П.Глушко очолив в Казанському авіаційному інституті кафедру «реактивних двигунів» - першу і єдину на той час у вузах Радянського Союзу.  С.П. Корольов працював старшим викладачем на цій кафедрі. Оклад Глушка складав 1800 рублів, оклад Корольова - 800 рублів. У наш час на фасаді головного корпусу Казанського авіаційного інституту встановлені меморіальні дошки В.П.Глушка і С.П.Корольова.

У липні - грудні 1945 року В. П. Глушко був відряджений до Німеччини де знайомився з трофейною реактивної технікою. Вивчав ракетний двигун А4 до ракети ФАУ-2.Радянським  фахівцям вдалося вивезти одинадцять комплектів ФАУ-2, верстатне обладнання, демонтувати ділянку установки РРД. Переїхали в СРСР і десятки німецьких фахівців.

Улiтку 1946 колектив КБ з Казані перевели на авіазавод в Хімках під Москвою, який переобладнали для виробництва ракетних двигунів. Тоді ж  Йосип Сталін викликав Глушка і запропонував йому очолити всі роботи по ракетам, стати на чолі Ради головних конструкторів. Син Валентина Петровича, Олександр Глушко, так описує зі слів батька ту зустріч:

– Отец сказал: «Если я займусь ракетами, то кто будет заниматься двигателями? Я отказываюсь!». – «Ну что поделаешь с этим гордым одесситом, –  ответил  Сталин. – А кого тогда можете предложить?»  И вот тогда родилась фраза, которая потом вошла в  историю: «Есть такой человек! Его зовут Сергей Королёв».

Після війни

У повоєнний час загострилися протиріччя між СРСР і США та країнами Заходу. Валентину Петровичу довелося створювати ракети-носії для ядерної зброї. 20 квітня 1956 він був «за заслуги в справі створення далеких балістичних ракет» був удостоєний звання Героя Соціалістичної Праці. Того ж року був реабілітований;. Після реабілітації доклав чимало зусиль, щоб допомогти сім'ям своїх розстріляних товаришів, щоб увічнити імена тих, хто стояв біля витоків радянської космічної програми.

4 жовтня 1957 року почалася космічна ера: відбувся запуск першого штучного супутника Землі з ракетою-носієм  Глушка. За внесок в запуск першого супутника В. П. Глушко був удостоєний Ленінської премії. 26 жовтня 1957 року  йому рішенням ВАК був  присуджений без захисту дисертації науковий ступінь доктора технічних наук, а 20 червня 1958 року В. П. Глушко був обраний дійсним членом АН СРСР.

У травня 1974 року В.П.Глушко був призначений директором і Генеральним конструктором НВО «Енергія». Головним завданням НВО було створення багаторазової космічної системи «Енергія» - «Буран». До цього рішення в уряді прийшли не відразу. Почати роботу зважилися тільки після того, як американський човник «Шаттл» здійснив маневр над Москвою, спустившись з орбіти до висоти всього 80 км над містом, а потім повторив це ще раз.

 У листопаді 1977 р. з'явилася постанова РМ СРСР про створення надважкої ракети-носія «Енергія» і багаторазового корабля «Буран». У конструкції «Бурана» було багато оригінальних технічних рішень. В результаті механічні характеристики «Бурана» не тільки не поступилися «Шаттлу», але за деякими параметрами навіть перевершили його.  15 листопада 1988 року здійснив свій перший (і єдиний) космічний політ космічний корабель «Буран», виведений на орбіту ракетою-носієм – останній тріумф вітчизняної космонавтики. На жаль, це був і останній успіх конструктора В.П. Глушка.  10 січня 1989 року  серце геніального  конструктора перестало биться.

Незадовго до смерті він попросив, щоб його тіло кремували, а попіл, якщо випаде можливість, відправили в космос на Марс або Венеру. Тодішнє керівництво СРСР розцінило це як екстравагантну витівку і  урну з прахом великого конструктора поховали на Новодівичому кладовищі в Москві.

Володимир Петрович встиг зробити багато, про що мріяв, і завжди був вдячний долі за те, що вона підказала йому вірний шлях. У книзі «Путь в ракетной технике» він писав: «Счастлив тот, кто нашел свое призвание, способное поглотить все его помыслы и стремления, заполнить всю его жизнь чувством радости творческого труда. Дважды счастлив тот, кто нашел свое призвание еще в отроческие годы. Мне выпало это счастье».

«Від Баха до Фейєрбаха»

Яким же був Валентин Глушко в особистому житті? Ця інформація нічого не додає до його наукових і конструкторських заслуг  в освоєнні космосу, але дає уявлення про нього як про більш сприйняту нам  живу людину. Як зазначав у своїх спогадах сподвижник Корольова Борис Черток, В. П. Глушко відрізнявся високою технічною компетентністю, широкою ерудицією, загальною культурою, При будь-якому внутрішньому стані він був здатний зберігати незворушний вигляд, завжди був підтягнутий і бездоганно одягнений. Глушко (на відміну від запального Корольова) ніколи не кричав на підлеглих. У своїй роботі керувався принципом «якщо кожен зробить свою роботу добре, спільна робота буде також доброю». Словом, як у відомому анекдоті, мав усі риси інтелігента дореволюційної доби: «…знає від Баха до Фейєрбаха».

Любив жінок і був одружений чотири рази. Першою дружиною Глушка була Сусанна Георгіївська (уроджена Згут), у майбутньому відома письменниця літератури для дітей і юнацтва (найбільш відомі її твори - «Лгунья», «Колокола», «Отец»). Останьою дружиною стала у 1959 році  співробітниця  КБ-456 Лідія  Пьоришкова , на честь якої Валентин Петрович назвав кратер «Ліда» на Венері. Від цих чотирьох шлюбів у нього народилося четверо дітей.

Прижиттєве і посмертне визнання.

За вагомий внесок у розвиток радянської аерокосмічної галузі Валентин Глушко був нагороджений найвищими державними нагородами СРСР: орденом Трудового Червоного Знамені, п’ятьма орденами Леніна, орденом Жовтневої революції, двічі удостоєний Державної премії СРСР і Ленінської премії.

Бронзові бюсти В. П. Глушку встановлені в Одесі та на Байконурі, пам'ятники - в Москві і Хімках , а в Одесі, на будинку,  в якому проживав майбутній вчений -  меморіальну дошку. У 2003 році я на Приморському бульварі в Одесі я бачив бронзовий бюст Глушка, що стояв на одній лінії з бюстом Олександра Пушкіна, на протилежному боці . У Радянському Союзі тоді було прийнято ставити прижиттєві бронзові  бюсти двічі Героям Соцпраці на їхній батьківщині. Екскурсовод сказала, що сам Валентин Петрович заперечував проти такого розміщення свого бюста. Нещодавно  дізнався, що про волю конструктора таки згадали і перенесли бюст Глушка на проспект його імені.

Цікаво, що у 2008 році Банк Росії до 100-річчя від дня народження В. П. Глушка  випустив  пам'ятну монету в серії «Видатні особистості Росії», а 2018 року  Національний банк України ввів в обіг присвячену В. П. Глушко пам'ятну монету в серії «Видатні особистості України». Зазначимо, що на запитання, хто він за національністю, Глушко завжди відповідав: «Українець».

У 1994 році Міжнародний астрономічний союз присвоїв ім'я Глушка кратеру на видимій стороні Місяця, також в його честь названо астероїд «6357 Глушко». Отож, хоча б таким чином збулося побажання Валентин Глушка після смерті залишитися в космосі, освоєнню якого він присвятив своє життя.

Євген Савенко, голова Нижнєкамської НАК «Українське товариство «Вербиченька»

P.S. У підготовці статті використані знахідки казанського краєзнавця В'ячеслава Груздєва.

На світлинах:

1. Академік Валентин Петрович Глушко, 1961 р.

2. Валентин Глушко у віці 16 років, Одеса

3. Валентин Глушко в часи роботи в РНДІ, 1934 р.

4. В Бутирській в'язниці, 1938 р.

5. Витяг з протоколу про засудження В.П.Глушка на 8 років

6. В кар'єрі в Леєстені, де німці проводили випробування ФАУ-2, 1946 р.

7. У своєму робочому кабінеті з космонавтами Ю.Гагаріним і П.Поповичем

8. Ракета-носій «Енергія» з космічним кораблем «Буран»

9. Бюст В.П.Глушка на його батьківщині в Одесі на проспекті Академіка Глушка

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Вхід

Останні коментарі

Обличчя української родини Росії

Обличчя української родини Росії

{nomultithumb}

Українські молодіжні організації Росії

Українські молодіжні організації Росії

Наша кнопка