Друк
Розділ: Дослідження

Створюємо мапу пам’яток української історії і культури на території РФ

Продовжучи роботу над створенням мапи пам’яток української історії і культури на території РФ,  не можемо не згадати ті з них, що пов’язані з ім’ям уродженця Полтавщини, видатного духовного діяча XVIII століття  Василя Григоровича Пуцека-Григоровича, вільш відомого як митрополит Веніамін Казанський. Корінні народи Поволжя й досі шанують його як творця абетки й письма марійської та  удмуртської мов, що дало цим народам можливість зберігти свою національну ідентичність. Читачеві, мабуть, буде цікавим дізнатися також, що історія арешту митрополита Веніаміна, пов’язана із взяттям Омеляном Пугачьовим Казані, лягла в основу сюжету відомої повісті Олександра Пушкіна  «Капитанская дочка». Але все по порядку…

Вперше про митрополита Веніаміна я дізнався у 2014 році на конференції в Мюнхені, куди був запрошений, щоб розповісти про свої знахідки в архівах Казані, котрі стосувалися соратників і знайомих Тараса Шевченка. Там мені показали книгу про випускників Києво-Могилянської академії, серед яких був і митрополит Казанський і Свіязький Веніамін. Зацікавившись цим, по поверненню додому, звернувся із запитаннями до відомого казанського краєзнавця Анатолія Єлдашева, і почуте від нього настільки вразило мене, що з того часу почав сам досліджувати життєвий шлях митрополита, а наше Нижнєкамське «Українсье товариство «Вербиченька» доклало багато зусиль для того, щоб ім’я преподобного Веніаміна  не було забуте і в Поволжі, і в Україні.

Василь Григорович Пуцек-Григорович народився у 1706 році (за іншими джерелами, між 1705-1710 рр.) в містечку Лохвиця на Полтавщині. Його батько  був становим козаком, за часів гетьмана Івана Мазепи служив в канцелярії Лубенського полку. Мати походила з польського  шляхетського роду Пуцеків.  

У 1732 р. Василь з відзнакою закінчив Києво-Могилянську академію, ректором якої  був тоді Феофан Прокопович. Того ж року почав викладати в Казанській Слов'яно-Латинській школі, перетвореній пізніше в семінарію.  У 1740  році постригся в ченці, прийнявши ім'я Веніамін. Через чотири роки вже очолив семінарію на посаді  її ректора і був зведений в сан архімандрита.

Із  1746 по 1762 роки служив у Санкт-Петербурзі (Петропавлівський собор, потім  Олександро-Невська лавра), в Нижньому Новгороді, Твері, Пскові. У  1762 році  відспівував в Санкт-Петербурзі вбитого імператора Петра III, того ж року був присутнім на коронації в Москві  нової імператриці Катерини II і призначений нею за його власним «прошенієм» архіпископом Казанським і Свіязським. Щоправда, деякі історики впевнені, що це «прошеніє» було вимушеним через виступ Пуцека на  спільному засіданні Сенату та  Синоду проти додаткових податків з монастирських селян.  Ось з цього моменту і починається найцікавіший період життя митрополита Веніаміна, що став предметом моїх досліджень.

Проповідник, просвітитель  і будівник

Ім'я митрополита Веніаміна об'єднує в Татарстані людей різних національностей. Всі вони - удмурти, чуваші, марійці, татари, українці, росіяни беруть активну участь у заходах, що проводяться нашою НКА «Українське товариство «Вербиченька»,  присвячених цій видатній постаті. Чим же заслужив вихованець Києво-Могилянської академії таку шану?

Перш-за-все, своєю  місіонерською діяльністю серед корінних народів Поволжя. Веніамін, вивчивши їхнї мови, не цурався відвідувати найвіддаленіші поселення вздовж Волги, проповідуючи християнство і беручи участь в хрещені та  устрої церковно-парафіяльного життя, яке раніше ніколи не існувало  на цих землях. Як пише настоятель храму Святої Трійці села Дебьоси на  північному сході Удмуртії, протоієрей Георгій Кирилов, тільки « в Дебёсах  и окружающих селениях иеромонах Вениамин окрестил 171 человека. В марте 1742 г. эти новокрещеные удмурты уже ходатайствовали о постройке часовни в д. Дебёсы». 

Завдяки Веніаміну в Казанській духовній семінарїї, де він виклалав грецьку мову, поетику, риторику  і аріфметику,  в 1744 році з'явився і вищий клас богослов'я. З перших років свого перебування в Казані ієромонах Веніамін опікувався майбутніми священнослужителями Новохрещенської школи з числа корінних народів,  відкритої раніше іншим випускником Києво Могилянької академії Лукою (Конашевичем), добився відновлення фінансування школи   і піклувалася, щоб діти не забували рідної мови і могли нею постійно спілкуватися. Тому такі учні «никогда не допускались быть вместе со своими русскими товарищами и, кроме часов, когда они учились вместе, им велено было все время говорить на своих родных наречиях». А щоб жителі Поволжя чули голос Христа своїми рідними мовами, перекладав Святе письмо татарською, чуваською, створив граматику для  марійців та  удмуртів.

У 1775 році в Санкт-Петербурзі Російською академією наук були видані «Сочинения, принадлежащия к грамматике черемисскаго (стара назва марійської мови – Ред.)  языка» та «Сочинения, принадлежащие к грамматике вотского ( стара назва удмуртської мови – Ред.) языка», автором яких був українець Василь Пуцек-Григорович. Дані «Сочинения», крім граматики, містили в собі словники різних марійських і удмуртських слів і діалектів і стали основою поширення писемності серед народів Поволжя. Не можна стверджувати, що ці граматики  були досконалі, але вони були першими і на момент створення надзвичайно важливими для збереження у майбутньому мов цих народів. Фактично отець Веніамін для марійців та удмуртів є тим, чим є для українців Нестор-літописець. Не випадково саме 10  грудня в Республіці Марій-Ел відзначається День марійської писемності - Марій Тіштє Кече, адже саме цього дня у 1775 р. і були видані «Сочинения, принадлежащия к грамматике черемисскаго язика» Пуцека-Григоровича, а його самого марійці називають своїм «Кирилом і Мефодієм в одній особі».

Не можна не згадати про митрополита Веніаміна і як про невтомного будівника. Під його керівництвом будувалися храми по всій Казанській єпархії. Він відновив будівлі Казанської семінарії, які постраждали від пожежі під час облоги міста військами  Пугачьова. За проектом відомого архітектора Варфоломія Растреллі і під керівництвом казанського зодчого Василя Кафтирєва на території Казанського Воскресенського Ново-Єрусалимського чоловічого монастиря у 1781 році ним були збудовані в стилі бароко архієрейські палати з будинковим храмом на честь Вознесіння Христового, котрі стали офіційною резиденцією казанських митрополитів (збереглися до нашого часу). На жаль, не всім храмам збудованим архієпископом Веніаміном, так пощастило, більшість з них була зруйнована  в часи більшовицького антицерковного мракобісся. Серед дивом уцілілих - каплиця на цвинтарі в селі Алан Бексер в 60 км від Казані, освячена митрополитом Веніаміном  в 1778 році.

Збереглися свідчення про те, що саме через будівництво відносини у митрополита з єпархіальними чиновниками були, м’яко кажучи, далеко не теплими. Він дбайливо витрачав виділені на возведення храмів кошти і така його принциповість і ощадливість в цих питаннях не всім припадала до душі, оскільки охочих нагріти руки на казенних грошах, було  тоді не менше, ніж в наш час.

 Не забував митрополит Веніамін і свою «alma mater». Коли в пожежі 1780 року загинула майже уся бібліотека Києво-Могилянської академії , він пожертвував їй  половину власної, що налічувала такі унікальні видання як твори Блаженного Августина, Ієроніма та інших.

Жителі Казані  пам’ятають також, що завдяки митрополиту Веніаміну у 1771 році місто чудесним чином було  позбавлене від чуми. Від цієї страшної епідемії тоді в Російській імперії щоденно вмирали  десятки тисяч людей, у Москві вимерла половина населення.  За розпорядженням митрополита  в Казань з Седьмиозерної Богородицької пустоші  була принесена чудотворна ікона Смоленської Божої Матері, і завдяки цьому моровиця, як тоді називали чуму, обійшла місто стороною.

Митрополит Веніамін у творах Олександра Пушкіна

Правління архієпископом, а потім  митрополитом Веніаміном  Казанською єпархією (1762-1782 рр.) супроводжувалося драматичними подіями, пов'язаними з бунтом, або за іншою трактовкою, національно-визвольним повстанням  Омеляна Пугачова (1773-1775 рр.). У 1774 році Пугачьов з військом  опанував Казанню, розграбував і підпалив місто. Він намагався захопити і фортецю міста (Казанський Кремль), де переховувалися містяни, але зазнав невдачі.

Під час штурму фортеці владика Веніамін стояв на колінах в Благовіщенському соборі, молячись про позбавлення від «супостата» Казані і всієї Росії. Після закінчення штурму, серед охопленого полум'ям міста  звершив хресний хід, обходячи фортецю всередині і задихаючись від жару і диму.

Олександр Пушкін в своєму  історичному дослідженні «История Пугачева»  (Веніамін згадуться там п’ять разів), яке складене на основі зустрічей із старожилами-свідками тих подій, пише: «Преосвященный Вениамин  во все время приступа находился в крепости,  в Благовещенском соборе, и на коленах со всем народом молил  бога  о  спасении христиан. Едва умолкла пальба, он поднял чудотворные иконы  и,  несмотря  на нестерпимый зной пожара и  на  падающие  бревна,  со  всем  бывшим  при  нем духовенством, сопровождаемый народом, обошел снутри  крепость  при  молебном пении. К вечеру буря утихла, и ветер оборотился в противную сторону. Настала ночь, ужасная  для  жителей!  Казань,  обращенная  в  груды  горящих  углей, дымилась и рдела во мраке. Никто не спал. С рассветом жители спешили  взойти на крепостные стены и устремили взоры в ту сторону,  откуда  ожидали  нового приступа.  Но  вместо  пугачевских  полчищ  с  изумлением  увидели   гусаров Михельсона, скачущих в город с офицером, посланным от него к губернатору. Никто не знал, что уже накануне Михельсон в семи верстах от города имел жаркое дело с Пугачевым и что мятежники отступили в беспорядке».

До цього, на початку так званої пугачовської смути, Веніамін закликав паству залишатися відданими престолу і вітчизні, спростовуючи запевнення Пугачьова, що той є Петром ІІІ, оскільки сам відспівував вбитого імператора і був присутній при його похованні. Архіпастир написав про це в зверненні до мирян, яке було зачитано у всіх церквах єпархії:

«Я свидетеля Бога на душу мою неложно призываю, что Петр III, бывший император Российский, 1762 года месяца июля в первых числах по власти Всемогущего Бога скончался. Тело его того же июля в шестом числе на утренней заре привезено в Александро-Невский монастырь и поставлено было в зале тех деревянных покоев, в которых, будучи я в то время Санкт-Петербургским архиепископом, жительство имел, где и стояло оно несколько дней, когда по обычаю древнему приходили премногие тысячи знатного, среднего и простого народа для отдания ему христианского долга. А потом, в присутствии всего Святейшего Синода, многого духовенства, в прибытии Правительствующего Сената … перенесено с подобающею церемониею в церковь … где по совершении божественной Литургии и по отпетии погребения мною самим с прочими преосвященными архиереями… погребено в церкви Святого Александра Невского и запечатлено земною печатью мною же самим»

 Цей унікальний історичний документ нині зберігається в Державному архіві Республіки Татарстан, і я мав щасливу можливість тримати його в своїх руках.

Однак, не дивлячись на таку свою благородну поведінку і заслуги, в т.ч.  у створенні казанського ополчення, архієпископ Веніамін постраждав від брудного  наклепу. Капрал Ілля Арістов, з дворян, який приєднався до бунтівників в Казані і прийняв від Пугачьова чин полковника, був схоплений біля Нижнього Новгороду. На допитах, він, невідомо чому, показав, що владика Веніамін не покинув Казань через те, що  «з покорою»  передав Пугачьову 3000 рублів з проханням не спалювати Воскресенський монастир – на той час заміську резиденцію казанських архієреїв.

Архєпископа взяли під домашній арешт, до нього була приставлена ​​варта. Два члена слідчої комісії постійно перебували при звинуваченому, не дозволяючи йому ні з ким спілкуватися. За кожним словом, за кожною написаною ним буквою строго спостерігала комісія.

Ця історія один в один нагадує нам сюжет повісті Пушкіна «Капитанская дочка», і Арістов фактично  є прообразом Швабріна, який оббрехав Гриньова. Але, якщо рятівницею юного Гриньова в повісті стає капітанська дочка Маша, яка зустрілася з імператрицею Катериною, то 68-річного архієпископа Веніаміна врятував  чиновник архієрейської канцелярії Петро Васильєв, який  таємно  переправив його листа про події, що сталися, на височайше ім'я, і ​​той  був  доставлений у власні руки Катерини ІІ.

Ознайомившись зі справою архієпископа Веніаміна власноруч, Катерина ІІ визнала його невинним. 25 січня 1775 р. архієпископ був виправданий. Імператриця поспішила втішити його, наділивши саном митрополита і  надіславши білий клобук (головний убір з покривалом – Ред.) та діамантовий хрест до нього.  На початку ХХ століття ця панагія, яка нараховувала 209 діамантів, все ще зберігалася в Благовіщенському соборі Казані.

Олександр Пушкін в своїй «Истории Пугачева» цитує лист Катерини ІІ до Веніаміна, вже наділеного нею саном митрополита:

«Преосвященнейший митрополит, Вениамин Казанский!

 По приезде моем, первым попечением было  для  меня  рассматривать  дела бездельника Аристова;  и  узнала  я,  к  крайнему  удовольствию  моему,  что невинность вашего преосвященства совершенно  открылась.  Покройте  почтенную главу вашу сим отличным знаком чести (йдеться про клобук- Ред.); да будет оный для  всякого  всегдашним напоминанием  торжествующей  добродетели  вашей;  позабудьте  прискорбие   и печаль, кои вас уязвляли; припишите сие  судьбе  божией,  благоволившей  вас прославить по несчастных и смутных обстоятельствах тамошнего края; принеситемолитвы господу богу; а я с отменным доброжелательством есмь Екатерина».

Останні роки життя митрополита Веніаміна і пам'ять про нього

Після 20-річного керування Казанською єпархією митрополит Веніамін, якому виповнилося вже  76 років, подав прохання про звільнення. 17 березня 1782 року «за старостию и немощами» він  був звільнений на спокій. Місцем такого спокою сам обрав собі Казанську Седьмиозерну  Богородицьку пустош, де  і проводив дні, що залишилися йому,  в мовчазному служінні Богу. Упокоївся у липні 1785 року і був похований в трапезній соборного храму на честь Смоленської ікони Божої матері.

Коли помер, з'ясувалося, що ніяких заощаджень у нього немає, хоча щомісячно отримував на своє забезпечення чималу суму - 4410 рублів. Старці, хворі і бідні люди, що проживали поруч з ним, пояснили, що покійний всі гроші віддавав їм і витрачав на благоустрій пустоші.

У  1899 році  під час ремонту соборного храму була вскрита труна з мощами  митрополита Веніаміна,  які виявилися нетлінними. Духівник пустоші преподобний  Гавриїл (Зирянов) так описував побачене ним: «От мощей сильно благоухало. Почивший святитель лежал нетленным. Его лик был цвета белого воска. Спереди голова имела большую лысину, но сзади спускались довольно густые прямые волосы каштанового цвета. Длинная, такого же цвета с сильной проседью клинообразная борода окаймляла лик усопшего; нос правильный, уста сжаты, глаза покрыты веками, как у спящего, и окружены темноватой каймой сравнительно с цветом лица. Лик усопшего сиял красотой и совсем не представлялся таким морщинистым и старческим, каким он изображен на портрете, хранящемся в настоятельских архиерейских покоях обители. Священные одежды сохранились от тления до колен. Ниже колен останки были обнажены, и здесь на левой ноге я заметил, что у икры нет мягких частей и видна кость. Но остальные части все сохранены, я их видел и утверждаю, что они нетленны и благоухают».

Мощі  преподобного Веніаміна переклали   в нову дубову труну, яку встановили в спеціально приготовлену кам'яну нішу в стіні храму, при цьому, за свідченням церковних хронік, під час перекладання стіни чудесно  зцілився від болей у спині місцевий селянин Яків Казиль. Там же встановили  табличку з написом: «Преосвященный Вениамин, митрополит Казанский, живший в Седмиозерной пустыни с апреля 1782 года, в 1785 году в июле скончался и погребен здесь».

У  1928 році монастир, в якому спочивали мощі старця Веніаміна, був закритий, а у 1929 - підірваний. Останки преподобного вважаються  втраченими.

 У жовтні 2016 року я разом із сином Віктором і казанським краєзнавцем Анатолієм Єлдашевим  відвідали зруйнований храм Смоленської ікони Божої Матері. На місці дзвіниці - пагорб. Відносно добре збереглася вівтарна частина зруйнованого храму При вибуху було зруйновано стіни, але підвальна частина встояла. Склепіння підвалу збереглися, можна бачити навіть частину калориферної системи. Нижня частина приміщення в багатьох місцях збереглася, але завалена уламками. Південна частина стіни храму, де і були перепоховані останки митрополита, збереглася відносно добре. Якщо ніша з труною була розташована не дуже високо від підлоги, то є ймовірність, що вона просто завалена уламками.

 У дворі монастиря, з північного боку руїн храму, ми несподівано побачили поминальний хрест і чорну мармурову таблицю з написом: «Светлой памяти митрополита Казанского и Свияжского ВЕНИАМИНА (Пуцек-Григоровича) 1706-1785 гг. Просветитель народов удмуртов, чуваш, марийцев. Похоронен в соборном храме в июле 1785 года». Виявилося, що вони встановлені 12 вересня 2014 року парафіянами удмуртської  (!) єпархії з ініціативи протоієрея Леоніда (Прокопьєва) - настоятеля храму Святих лікарів-безсрібників і чудотворців Косми і Даміана в с. Нирья Кукморського району. До речі, літургія при освяченні хреста відбувалася теж удмуртською мовою.

Місця в Казанському краї, пов’язані з іменем митрополита Веніаміна

Що можна порадити українцям, які захочуть побачити місця, пов’язані з іменем уродженця України Василя Пуцека-Григоровичу в Росії,  і віддати йому шану?

Таким місцем, є, в першу чергу, Казанська  Духовна семінарія  яку Веніамін на посаді її ректора очолював із 1744 по 1782 рр. Нинішній її стан  – новобудова, а будівля, в якій вона розміщувалася за часів мирополита Веніаміна – це геологічний факультет Казанського держуніверситету по вул. Кремлівській. На будівлі навпроти, до речі, можна побачити встановлену нашою «Вербиченькою» меморіальну дошку Михайлу Грушевському.

Благовіщенський собор (за часів СРСР партійна їдальня) на території Казанського Кремля, в якому молився за спасіння Казані від чуми 1771 р. та від Пугачьова архієпископ Веніамін.

Можна відвідати також Зілантів Свято-Успенський монастир (нині жіночий) на Зілантовій горі в 2 км  від Казанського Кремля (Архангельский провулок, 1), в якому Веніамін викладав на початку своєї служби в  Слов'яно-Латинській школі. Хоча від старого монастиря збереглися тільки Всіхсвятська церква 1681 року, грунтовно перебудована в 1890-і  роки , і настоятельскій корпус початку XIX століття.

Воскресенський Ново-Єрусалимський чоловічий монастир ( Казань, Оренбургский тракт, буд. 48), так звана Архірейська дача – комплекс будівель в стилі бароко, побудованих митрополитом Веніаміном за проектом італійського архітектора Растреллі.

Кизичеський Введенський монастир (Казань, вул. Декабристів, 98 ), який  був свого часу однією з резиденцій митрополита Веніаміна. На його цвинтарі, до речі, похований дід письменника Льва Толстого, бувший генерал-губернатор Казанського краю Ілля Толстой.

Петропавлівський собор в центрі Казані (вулиця Муси Джаліля, 21) в стилі «українського бароко», в якому неодноразово  служив митрополит Веніамін. З цим храмом пізніше буде пов'язана трагічна історія страченого радянською владою  видатного українського археолога і мистецтвознавця Миколи Омеляновича Макаренка, який перебував на засланні в Казані. 

Національний музей Республіки Татарстан (вул. Кремлівська,2), де можна побачити  позолочену карету Катерини II під час її поїздки до Казані у 1767 році, і яка потім стала екіпажем митрополита Веніаміна. Металева копія цієї карети стоїть на на вул. Баумана, і в ній охоче фотографуються жителі Казані, які на мить можуть уявити себе царською, або як Веніамін, вищою духовною персоною.  В музеї  зберігаються також 18 антимінсів (плати із вшитою часткою мощів, які є одночасно документом-дозвілом на звершення літургії – Ред.), підписаних митрополитом при освяченні нових церков.

І, нарешті,  Седьмиозерна  Богородицька пустош (приміське село Семиозерка Високогорського району),  на території якої під руїнами храму Смоленської ікони Божої Матері, можливо, залишилися останки преподобного Веніаміна.

Завершуючи свою розповідь, хочу подякувати своїм однодумцям з  Нижнєкамської  національно-культурна автономії «Українське товариство «Вербиченька», завдяки яким протягом останніх шести років були здійснені паломницькі поїздки по місцях, пов’язаних з іменем Василя Пуцека-Григоровича,  проводилися публічні просвітницькі заходи, зустрічі, читалися лекції, робилися повідомлення на наукових конференціях, випускалися  інформаційні буклети, друкувалися  статті в пресі, а також на українському сайті Конгресу Національних Громад України, в казанському журналі, який видає Асамблея Народів Татарстану.

Я безмірно вдячний кандидату історичних наук, принциповому вченому і порядній людині Денису Аркадійовичу Чернієнку (Іжевськ-Уфа)  за надану допомогу в підборі і осмисленні історичного та біографічного матеріалу і можливість користуватися його науковими працями.

 Висловлюю глибоку вдячність Анатолію Михайловичу Єлдашеву, казанському краєзнавцю, вченому, історику, лауреату Макаріївського премії (2011 р) за його матеріали та публікації, зокрема книгу  «Православная культура в Казанськом крае», а також особисті бесіди, що  лягли в основу моєї роботи.

 Особлива подяка о. Леоніду (Прокопьєву) настоятелю удмуртского приходу храму Святих лікарів-безсрібників і чудотворців Косми і Даміана з с. Нирья, Кукморського району Республіки Татарстан. Він не тільки  увічнив пам'ять про митрополита в Седьмиозерній пустоші, але й  розповів нам про своє бажання канонізувати преподобного і вже кілька років прикладає зусилля для цього, збирає необхідні документи. «Вербиченька» допомагає йому в цьому, збираючи підписи.  

На нашу думку, митрополит Веніамін, безумовно,  належить до когорти подвижників-просвітителів, які беззавітно і безкорисливо присвятили своє життя служінню Господу Богу і в кінцевому рахунку людям. Митрополит Веніамін, створені ним духовні цінності, присвятив єдиній  справі, якій служив усе життя. У цьому служінні він досяг рідкісних висот і успіхів, залишивши по собі світлу пам'ять - на цьому чистому полі немає жодного темної плямочки.

Багато в чому забуте  ім'я Василя Пуцека-Григоровича (митрополита Веніаміна), має повернуться до українських патріотів,  широкого  колу віруючих, і засяяти у всій своїй величі.

Євген Савенко, голова Нижнєкамської НКА «Українське товариство «Вербиченька»

На світлинах:

1. Василь Пуцек-Григорович (митрополит Веніамін)

2. Граматика  черемиської мови Пуцека-Григоровича, що стала основою сучасної марійської писемності та мови

3. Геологічний факульте КГУ – колишня будівля Казанської  Духовної семінарії, яку очолював на посаді ректора митрополит Веніамін

4. «Візит Катерини II до Казані». Картина Ільяса Файзулліна, 2005 р.

5. Українці УТ «Вербиченька» в кареті (металева копія ) митрополита Веніаміна, встановленій в Казані на вул. Баумана

6. Звернення до мирян архієпископа Веніаміна щодо самозванця Пугачьова

7. Памятний хрест митрополиту Веніаміну в Седьмиозерній пустоші, встановлений удмуртською парафією

8. Біля хреста митрополиту в Седьмиозерній пустоші: Є. Савенко, о.Леонид (Прокоп’єв) і о. Олександр (Бєрдніков) 

9. Учасники вечора пам’яті митрополита Веніаміна в Нижнєкамському  українському товаристві «Вербиченька», 2016 р.

10. Обкладинка календаря на 2021 рік  «Христианские просветители Удмуртии» із зображенням митрополита Веніаміна

11. Один з антимісів, підписаних митрополитом Веніаміном