Дослідження

До  60-річчя  першого польоту  людини в космос

У попередній публікації  я зупинився на роботі Сергія Корольова в КБ Туполєва в Омську. Через рік, у 1942 році, його  перевели в Казанське КБ, також  тюремного типу (так звану «шарашку»), розміщене  на евакуйованому з Воронежа 16-му авіамоторному заводі (нині ВАТ «Казанське моторобудівне виробниче об'єднання», вул. Дементьєва, 1). Тут же, на заводі, він жив разом з іншими вченими і інженерами. Знаходилися вони під наглядом озброєних охоронців, які їх називали «спецконтингентом». «Спецконтингенту» були виділені два поверхи заводоуправління. Конструкторське бюро  розташовувалося на четвертому поверсі, на третьому були кімнати гуртожитку.

До  60-річчя  першого польоту  людини в космос

12 квітня 1961 року була відкрита нова сторінка історії розвитку людства. О 10:02 за московським часом ТАСС передав повідомлення про перший політ людини в космічний простір, після чого історія нашої цивілізації розділилася на «до і після» цього польоту. Планета дізналася не тільки  ім'я першого космонавта - Юрія Гагаріна, якого назвали «космічним Колумбом», а й  того, завдяки кому було створено цей історичний прорив у Всесвіт – головного конструктора Сергія Корольова. У пам’яті землян ці два імені – космонавт Юрій Гагарін і Сергій Корольов, творець  радянської ракетно-космічної техніки - назавжди  залишаться нероздільними . Як відомо, першим дістається все. Ось і Корольову дісталося все:  і не тільки всесвітня слава, але й  нелюдські страждання.

Тарас Миколайович Дудко народився 6 квітня 1940 року в Києві, у якому пройшли його дитинство і юність. Батько – Микола Омеляновича Дудко – лікар-хірург, доктор медичних наук, професор, заслужений діяч науки УРСР, під час німецько-радянської війни 1941-1945 років – головний хірург Українського штабу партизанського руху, завідувач кафедри госпітальної хірургії Київського медичного інституту в 1944-1961 роках. Мати – Поліна Петрівна – рідна сестра Олександра Петровича Довженка, за фахом лікар.

Створюємо мапу пам’яток української історії і культури на території РФ

Продовжучи роботу над створенням мапи пам’яток української історії і культури на території РФ,  не можемо не згадати ті з них, що пов’язані з ім’ям уродженця Полтавщини, видатного духовного діяча XVIII століття  Василя Григоровича Пуцека-Григоровича, вільш відомого як митрополит Веніамін Казанський. Корінні народи Поволжя й досі шанують його як творця абетки й письма марійської та  удмуртської мов, що дало цим народам можливість зберігти свою національну ідентичність. Читачеві, мабуть, буде цікавим дізнатися також, що історія арешту митрополита Веніаміна, пов’язана із взяттям Омеляном Пугачьовим Казані, лягла в основу сюжету відомої повісті Олександра Пушкіна  «Капитанская дочка». Але все по порядку…

Створюємо мапу пам’яток української історії і культури на території РФ

Після моїх публікацій про перебування в Казані відомих українських істориків Михайла Грушевського і Дмитра Яворницького редакція «Кобзи» попросила розповісти в рамках її проекту дослідження пам’яток української історії і культури на території РФ також і про місця в столиці Татарстану, пов’язані з не менш відомою постаттю в історії України Давидом Бурлюком.

Розв’язати їх має книга краснодарського історика Анатолія Авраменка

З'ясувати походження назви населеного пункту, в якому живе людина - таке ж природне бажання, як дізнатися свій родовід. І якщо пояснення найменувань кубанських станиць, заснованих після переселення Чорноморського козачого війська на Кубань, можна встановити на основі збережених документів, то назви курінних селищ, відповідних куренів Запорізької Січі, таять в собі багато нерозв'язних загадок. До сих пір в публікаціях зустрічається чимало фантазій про час походження куренів та їх назви. До того ж, на Кубані багато назв піддалися спотворенню, а деякі були знищені тими, хто прагнув стерти історичну пам'ять козацтва.

Створюємо мапу пам’яток української історії і культури на території РФ

У далекому 1992 році на залізничному вокзалі в Харкові я купив тоненьку книжечку в м'якій обкладинці. У ній цікаво і яскраво були описані життя і побут запорізьких козаків. Автором книги був Дмитро Яворницький. Не скажу, що я став палким шанувальником Яворницького, але це ім'я в пам'яті тоді «зачепилося». У 2005 році мій друг з українського міста Суми Олександр Капітоненко надіслав мені, українцю Татарстану, невелику замітку про вченого, в якій в числі інших фактів про життя Яворницького було зазначено, що магістерську дисертацію він захищав в Казанському університеті. На той час я вже мав позитивний досвід роботи в архівах, тож, як тільки випала нагода, вирушив до Казані, впевнений, що знайду документи, пов’язані з цим періодом життя видатного вченого. Як виявилося, я  помилявся, але про це трохи згодом…

Створюємо мапу пам’яток української історії і культури на території РФ

У попередній публікації (Михайло Грушевський в Казані. Частина перша) я зупинився на завершенні пошуків документів, пов’язаних із перебуванням Грушевського в Казані, звідки він у вересні 1916 року  переїхав до Москви.  Знайдені мною документи виявилися невідомими для вчених в Україні, тому викликали в колі істориків широкий резонанс. Документи я знайшов в січні 2004 року, а вже в червні того ж року був запрошений на наукову конференцію, організовану в Ніжинському державному університеті імені М.Гоголя. Я не переказував відомі факти і не філософствував на порожньому місці. У моєму виступі прозвучали конкретні факти і були представлені до того невідомі документи. Здивовані діячі українського руху з Канади і Європи буквально засипали мене питаннями про перебування Грушевського в Казані, про український рух в Росії.

Створюємо мапу пам’яток української історії і культури на території РФ

Від редакції. Місяць тому публікаціями «Невозвратные потери» і  Палати гетьмана Мазепи  «Кобза» започаткувала новий проект опису  пам’яток  української історії і культури, що знаходяться  на території Російської Федерації. Продовжують наш проект унікальні спогади голови Нижнєкамської національно-культурної автономії «Українське товариство «Вербиченька» Євгена Савенка про дослідження і увічнення місць, пов’язаних із перебуванням у Казані і Симбірську (нині Ульянівськ)  українського історика і політичного діяча, автора «Історії України-Руси», професора Михайла Грушевського:

Історія і доля  доля Української бібліотеки в Москві

Феномен справді незбагнений: кілька мільйонів українців, які віддавна мешкають на неозорих просторах Росії як її громадяни,  нібито добровільно відмовилися  від свого національного «я». Вони давно вже змирилися з тим, що в тій державі немає шкіл чи бодай класів із українською мовою навчання, зникли українознавчі кафедри при університетах. На противагу українським реаліям, де російської більш ніж треба,  там не друкуються українською газети, журнали, книги, не мовить мовою їхніх пращурів радіо, телебачення. Упродовж останніх років українці Москви, як і всієї Росії, мовчазно спостерігали за тим, як у їхній столиці конав останній оберіг генетичної пам’яті – Українська бібліотека в Москві.

Вхід

Останні коментарі

Обличчя української родини Росії

Обличчя української родини Росії

{nomultithumb}

Українські молодіжні організації Росії

Українські молодіжні організації Росії

Наша кнопка