Невеселий спогад одного з очільників БУЛ про загублену українську книгозбірню в Москві

То механічний мій годинник
Шаткує час, немов капусту.

(Віталій Крикуненко, «Сонячний годинник, Київ, 1990 р.)

Ах, нещодавно ж усім прогресивним людством відзначався день бібліотек! Згадав про це, проходячи учора по Арбату. Дощ накрапав, сіріла осінь навкруги - аж раптом сонячна ця згадка (див. на світлині).

Так, саме тут, неподалік від пам`ятника Окуджаві й театру імені Вахтангова стояв оцей намет барвистий, і наша омріяна й вистраждана в багатолітніх неймовірних змаганнях за право на існування в демократичній Росії відроджена українська бібліотека, а коректніше сказати - державний заклад культури міста Москви "Бібліотека української літератури" разом з іншими московськими публічними бібліотеками виходила в свята сюди, в багатолюддя арбатське "себе показати".

Подивіться ж і ви, друзі: на моєму фото милі мої колеги, трудівниці тодішньої, тепер вже колишньої й неіснуючої в Москві БУЛ: Наталія, Тетяна , Єлєна... Такі красуні травневого ранку зустрічали перших гостей нашого павільйончика, запрошуючи їх стати читачами й учасниками численних прецікавих бібліотечних заходів у Шевченківській світлиці на вул. Трифоновській, 61... Мало хто відмовлявся від ласкавого їхнього запрошення.

Й хто міг подумати тоді, що все розтане як міраж... Як і високопосадова (вище нікуди!) обіцянка зберегти ту однісіньку на всю Росію неозору багатостраждальну бібліотеку українську... Під настрій та погоду-негоду перечитую літературну класику. Хрестоматійна "Фата-моргана" Михайла Коцюбинського: "Ідуть дощі. Холодні осінні тумани клубочаться угорі і спускають на землю мокрі коси. Пливе у сірі безвісті нудьга, пливе безнадія, і стиха хлипає сум. Плачуть голі дерева, плачуть солом'яні стріхи, вмивається сльозами убога земля і не знає, коли осміхнеться. Сірі дні зміняють темнії ночі. Де небо? Де сонце?

Міріади дрібних крапель, мов вмерлі надії, що знялись занадто високо, спадають додолу і пливуть, змішані з землею, брудними потоками. Нема простору, нема розваги. Чорні думи, горе серця, крутяться тут, над головою, висять хмарами, котяться туманом, і чуєш коло себе тихе ридання, немов над вмерлим...

З цим безконечним рухом, з цим безупинним спаданням дрібних крапель пливуть і згадки. Як краплі сі — упали й загинули в болоті дні життя, молоді сили, молоді надії. Все пішло на других, на сильніших, на щасливіших, немов так і треба.

Немов так і треба..."

12 січня 1903 р.

Жила-була БУЛ у Москві на вул. Трифоновська, 61 з травня 2006 по березень 2018... І я там був.

Віталій Крикуненко, колишній заступник директора БУЛ

• Працівниці БУЛ презентують українську книгозбірню на московському Арбаті. Працівниці БУЛ презентують українську книгозбірню на московському Арбаті.
• Колись у стінах української Бібліотеки вирувало життя і теплилась надія... Колись у стінах української Бібліотеки вирувало життя і теплилась надія...
•  

На світлинах:

1. Віталій Крикуненко.
2. Працівниці БУЛ презентують українську книгозбірню на московському Арбаті.
3. Колись у стінах української Бібліотеки вирувало життя і теплилась надія...

Додати коментар